Жив колись строкатий барс. Одного разу відправився він на полювання й вистежив у лісі корову. Кинувся на неї барс, задер і прийнявся було їсти. Раптом через кущ вийшло теля-бичок, підійшов до корови й став жалібно мукати. Пошкодував барс бичка й сказав йому:
- Підемо із мною, будемо жити разом. А залишишся тут один — загинеш: або вовк, або ведмідь тебе з'їдять!
Пішов бичок за барсом, і з того дня стали вони жити разом. Куди барс, туди й бичок. Барс для себе їду добуває, бичок — для себе. А як ніч настане, лягають поруч і сплять.
Так вони й жили дружно й згідно. Бичок ріс так ріс і скоро став більшим, сабоним биком.
Завидно стало іншим звірам дивитися на них. Стали вони змовлятися — як би посварити барса з биком.
Думали, думали — нічого придумати не могли.
Лисиця говорить:
- Перегодите, я придумаю, як рассорить цих друзів.
Стала хитра лисиця думати й нарешті придумала. Тільки нічого про той іншим звірам не сказала.
Одного разу ранком, коли бик вийшов пастися, лиса підбігла до нього й стала бігати й вертітися довкола нього. Довго бігала. Доти бігала лиса, поки бик не запитав у неї:
- Що тобі, лисиця, треба від мене?
Лисиця говорить:
- Мені нічого від тебе, бик, не треба!
- Так адже раніше ти ніколи близько до мене й не підходила. Видне, що-небудь так потрібно тобі.
Оглянулася лисиця по сторонах опасливо, говорить:
- Ох, сказала б я тобі, дядько бик, слівце, так боюся, як би не почули…
Бик говорить:
- Ти не бійся, скажи, ніхто не почує.
- Немає вуж, краще я помовчу, — говорить лисиця, — хто знає, може бути, ти сам не стерпиш так передаси мої слова. Тоді мені й життя не буде!
Цікаво стало бичкові, почав він розпитувати лисицю, яке слівце вона прагне йому сказати. А лиса вертиться так охає. Нарешті вона сказала:
- Заприсягнися, що нікому не передаси мої слова, тільки тоді й розповім тобі мою таємницю!
Бик сказав:
- Клянуся тобі — мовчати буду!
Тоді лисиця сказала тихенько йому на вухо:
- Завтра зранку твій вихователь барс загризе тебе…
Бик сказав:
- Не може того бути, щоб барс загриз мене! Він мене виростив, оберігав і раптом прагне з'їсти мене?! Не вірю я тобі!
Лисиця сказала:
- Віриш ти або не віриш, ця твоя справа. А я Усе-таки прагну попередити тебе, по яких прикметах ти можеш очікувати нападу барса. Рано ранком барс устане й буде перед тобою витягатися, випускати пазурі, а голову нахилить до землі й буде закривати лабетами ока від сорому. Знай, що після цього він стрибне на тебе й загризе.
Сказала це лиса й утекла.
Залишився бик один і задумався: «А може бути, лисиця правду сказала?…»
Розв'язав він зберегти у таємниці слова лисиці до ранку й подивитися, чи так усе буде, як вона сказала. Якщо так — виходить, не обдурила.
А лисиця у цей час відшукала барса, підбігла до нього й сказала:
- Агов, барс, що я довідалася!
- Що ти довідалася? - запитує барс.
Лисиця говорить:
- Чула я зараз, що твій вихованець бик збирається завтра зранку заколоти тебе!
Барс здивувався й сказав:
- Не вірю я тобі! Не може цього бути! Він мене так любить і так до мене прив'язаний. Адже я його виростив, вигодував і спас від інших хижих звірів.
- Якщо ти не віриш мені, — сказала лисиця, — так завтра зранку сам спостерігай. Як тільки бик устане, буде потягуватися, трясти головою. Це означає, що він готується підняти тебе на роги й заколоти до смерті. Ось ти тоді й побачиш, що правду тобі говорила лисиця!
Барс став бити хвостом по землі й проричал:
- Ну добре, подивимося, хто з нас кого раніше прикінчить!..
Утекла лиса задоволена: «Гарна моя вигадка! Завтра наїмся до відвалу або бичачого м'яса, або сала строкатого барса. На цілий рік запасу собі м'яса!..»
Увечері бик прийшов на те місце, де вони жили з барсом, і ліг спати, але заснути ніяк не міг. Слідом за ним з'явився барс, ліг, закрив очі, але й до нього не йшов сон. Погано провели вони ніч, раз у раз непомітне поглядали один на інший.
Ледве зайнявся ранок, бик устав і початків по своєму звичаю, як завжди, потягуватися й трясти головою.
Побачив це барс, підхопився й теж став витягатися, випускати пазурі й закривати лабетами ока.
«Правду сказала лисиця!» — подумав бик.
«Не обдурила мене лисиця!» — подумав барс.
Заревів бик, заричав барс, і кинулися один на інший. Бик барса рогами б'є, барс бика пазурами б'є, зубами рве. Не довго вони билися: скоро обоє впали й здохли.
Опівдні лиса помітила, що не мабуть ні бика, ні барса. Побігла вона до того місця, де жили барс і бик, і бачить — лежать обоє мертві.
Обрадувалася хитра лисиця: «Повірили вони моїм словам — ось і загинули!»
Та стала вона є м'ясо бика й сало строкатого барса.