Давним-давно жив. Хайбай мерген. Бу у нього сіреньк жеребенок, що невилинявший, - двухлетка, плохонькое седло, волосяной потник да замизганний Мав він ще старшого брата — скупого Хара-Хана. А у цього скупого брата Хара-Хана був син Нугаржан, дві дівчата-служниці й жадібна ханша.
У один прекрасний вечір Хайбай мерген зібрався до брата Хара-Ханові у гості. Привів своє благеньке волохате сіре лошати-двухлетку, покрив волосяним (рядняним) пітником, осідлав благеньким сідлом, побрав свій засалений чорний шкіряний мішок і поїхав убік скупого брата Хара-Хана.
Чи Довго, чи коротко їхав він і добрався до свого брата Хара-Хана. Увійшов у двір, прив'язав коня й бачить, що його брат скупий Хара-Хан лежить на ліжку, син його Нугаржан обдирає пір'я голублячи, жадібна ханша чистить кишки довжиною у сажень, старша служниця чистить частину шлунка, молодша — готовить тарак.
Побачив усе це Хайбай мерген і кашлянув. Почули у будинку кашель, зрозуміли, що прийшов хтось, і сховали їжу. Ханша сховала кишку у свій рукав, син Нугаржан сховав голуба на полку, старша служниця поклала очеревину на полицю, а молодша — сховала тарак під полою.
Хайбай мерген відкрив двері, увійшов у будинок, привітався по-хански й сіл із братом.
- Як живете? Що у вас нового? - запитує він Хара-Хана.
- Нічого нового ні, — відповідає (той).
Скупий брат Хара-Хан запитує у Хайбай мергена:
- А що ( у тебе) нового?
Хайбай мерген відповідає:
- Нічого нового немає. Коли їхав до вас, більша змія, довга як кишка, яка лежить у рукаві твоєї дружини, перетнула мені дорогу. Тоді я побрав камінь, завбільшки зі шлунка (твоя старша служниця поклала його на полицю), і кинув у голову змії. Коли кинув я камінь у голову, бризнули мізки, білі, як тарак, який захований під полою у твоєї молодшої служниці.
Робити нема чого, довелося витягтися усе хазяям і варити. Устав Хайбай мерген і під видом помічника розвів сабоний вогонь під казаном. Закипіло у казані. Підійшла старша служниця, прагла зняти казан, не змогла, ледве рукава й руки не обпалила. Прийшла молодша служниця спробувала й теж не зуміла зняти, а ханша навіть не могла підступитися до казана. Тоді Хайбай мерген сказав:
- Я допоможу.
Перш ніж хазяї погодилися, він схопив казан і вибіг на вулицю.
Там він поклав у свій засалений мішок усю їжу, а сам зайшов у балаган і ліг.
Хазяї розв'язали, що він усю їжу вилив, і прагли знову варити їжу, але скупий Хара-Хан пошкодував їжу для Хайбай мергена, і всі вони лягли спати голодними.
Опівночі скупий Хара-Хан прокинувся. Прокинувся й Хайбай мерген. Лежить, прислухається. Чує, брат його Хара-Хан говорить ханші:
- На полку лежить масло пряжене, завбільшки з бабку, принеси його.
Ханша встала тихесенько, без шуму, побрала те масло з полки й простягає (чоловікові). Тоді Хайбай мерген безшумно, (перед ним) простягнув руку вперед, побрав пряжене масло, сховав його й лежить. Коли ханша лягла у ліжко, хан запитує:
- Що з тобою? Принесла?
- Хіба я не принесла й не віддала тобі? - відповідає вона.
Хан прошептав:
- Тихо! Як би не почув Хайбай мерген, мовчи.
Через якийсь час говорить:
- На полку у нас лежали бруньки, принеси їх.
Хпнша встала й знову принесла. Коли вона у темряві простягнула руку, Хайбай мерген, випередивши, знову побрав і сховав.
Хан запитує:
- Принесла?
Ханша відповідає:
- Хіба не дала тобі?!
Ханн говорить:
- Замовчи! Хайбай мерген почує. Тихо!
Так і лежать голодні. Але довго він не міг витерпіти, довелося йому Усе-таки встати. Побрав він ключі й пішов у прикомірок. Коли він шарился у прикомірку й шукав їжу, увійшов Хайбай мерген.
- Що за злодій з'явився до мого брата? - запитав він і витягся Хара-Хана. Хайбаи мерген порвав його небагато, забрал їду, поклав у мішок, сіл на своє сіреньке лоша двухлетка й відправився додому.