За старих часів, у далеку старовину, з місцевості за назвою Хамша один за іншим сталі зникати правителі цієї землі — амбани. А треба сказати, що амбаня вибирали із самих знатних нойонів. Тільки виберуть, тільки великий хан проголосить його амбанем, тільки приїде новий правитель на місце, як наступного дня скакає гонець із меж Хамши зі звісткою про зникнення чергового амбаня. Ось уже й нойонів стало не вистачати. Тоді хан викликав у палац одного простого торговця й говорить йому:
- Прийде тобі стати амбанем місцевості Хамша.
- Так як же я впораюся?! — заблагав торговець.
- Це моє останнє слово, — ще суворіше сказав хан. Нічого не залишалося торговцеві, як погодитися.
- Добре, — зітхнув він, — що поробиш. Якщо не можна ослухатися ханського веління, прийде підкоритися. Але прошу прислухатися й до моїх прохань. Перша з них буде така: проголосите мене Грозним Чорним амбанем місцевості Хамша. Тільки з таким величним іменем я можу спокійно відправитися у далекі землі. Але для цього виконаєте друге моє прохання: нехай мене проводять туди три тисячі вершників, щоб слідом за мною піднімалася стовпом червоний пил від землі до неба. А щоб люди за три дні знали про моє наближення, щоб вони, зійшовши з дороги й знявши шапки, кланялися мені, — виконаєте й третє прохання: пошліть спереду тридцять кращих глашатаїв.
Виконав хан усі три побажання простого торговця. Та через три дні рушив новий правитель у шлях-дорогу у супроводі трьох тисяч вершників. А глашатаї давним-давно спереду скакають, народ сповіщають: «Грозний Чорний амбань їде правити провінцією Хамша! Ладь із дороги! - не те потопчуть вас коні доблесних вершників нового правителя. Шапки геть! - не те воїни знімуть їх разом з вашими головами».
Дивують люди, тлумачачи між собою: «Довіку не бувало у нас такого важливого правителя, як Грозний Чорний амбань! Хіба такий дозволить викрасти себе?»
А торговець їхав, їхав і говорить своїм супутникам:
- Поїдьте далі, не затримуйтеся, а я загорну до свого старого знакомцу. Не хотілося б мені лякати його сім'ю ні своїм новим титулом, ні своїм грізним іменем. Нехай я для них залишуся колишнім торговцем.
Згорнув він з дороги на вузьку стежку й незабаром добрався до маленького селища, у якому часто зупинявся під дахом одного гостинного будинку. Обрадувалися йому хазяї, але й суми своєї не стали приховувати.
- Народився у нас дитина, — говорять вони гостю. - Радіти б треба, але дитина ось уже тиждень заходиться у невпинному плачі. Ми не знаємо, що й робити.
Переступив торговець поріг будинку, і дитина змовкла, задихав рівно-рівно й уперше заснув спокійним сном.
Ось попив гість чаю, поговорив з хазяїном про різні різниці й прощатися став, пославшись на невідкладні справи. Тільки захлопнулася за ним двері, як прокинулася дитина й заревіла пущі колишнього.
Кинулися хазяї слідом за торговцем.
- Зроби милість, — говорять, — переночуй у нас. Ми хоч небагато відпочинемо. Дитина - Те, виявляється, тільки при тобі не плаче.
Грішно відмовляти добрим так відкритим людям. Та залишився торговець ночувати.
Ось захотілося йому серед ночі свіжим повітрям подихати. Підійшов він до дверей. А треба вам сказати, що у цім селищі дверей на ніч ялиновими кілочками підпирали. Цю саму підпірку й прихопив із собою торговець, вийшовши на вулицю.
Присів він на ґаночок, а підпірку поруч поклав. Задумався колишній торговець, дивлячись на зірки, про свою дивну долю, про свою теперішню могутність так величі й про повну безпорадність своєї вгадати майбутнє. Раптом чує поруч із собою чиєсь надсадне сопіння й голос: «Сьогодні до нас заходити не можна. У нас гостює Грозний Чорний амбань».
Оглянувся торговець — нікого поруч ні, тільки підпірка від дверей, видалося б, підстрибує так перекочується по ґаночкові.
- Невже це ти розмовляєш? - здивувався торговець.
- Крім мене — нікому, — відповідає підпірка.
- Так хіба речі можуть говорити? - запитує її торговець.
- Дивлячись які речі, — відповідає підпірка. - Одного разу небесні діти, спустившись на землю разом із мною, загралися й забули мене у цім селищі. Лежала я три роки те під дощем, то під снігом, поки нинішній хазяїн не підібрав мене, не приніс до себе у будинок і не знайшов мені справи.
- Кого ж ти не пускаєш у будинок, з ким настільки грізно розмовляєш, згадуючи мій високий сан? - поцікавився він.
- Я говорила з духом тутешнього Гнилого озера. Він викрадає дітей із цього селища. Тільки ім'я Грозного Чорного амбаня віджахнуло його сьогодні від нашого будинку.
- А ти знаєш, як урятувати дитину? - поцікавився торговець.
- Небесним речам усе ведене про речі земних, — мовила підпірка. - Насамперед треба висушити Гниле озеро, для цього вистачить шістдесяти возів вапнякового каменю. Якщо вапно разом вивалити у озеро, то воно скипить, запіниться, і білий туман із чорним димом заволочуть небо. Ні краплі води не залишиться у Гнилому озері, і тоді із дна його виповзе погана черепаха, під панциром якої й знайшов пристановище болотний дух, що викрадає дітей.
- Будь мені помічницею й попутницею, — попросив торговець ялинову підпірку від дверей.
- Якщо хазяїн відпустить, то піду з тобою на край світла, — погодилася підпірка.
На інший ранок прокинулися хазяї відпочил, подобріли й говорять:
- Сім ночей ми не заплющували очей. Спасибі вам, дорогою гість, за ваш віщий прихід до нас, за те, що дитя наше дотепер спить — не прокидається, сил набирається. Не сміємо вас більше затримувати.
- Я знайшов слід лиходія, який заважає вашому спокою, — говорить їм гість. - Подгоните до озера шістдесят підвід, вантажених вапняком.
Зібралися люди селища й зробили усе, що сказав їм торговець.
А коли скинули вапно з возів — скипіло Гниле озеро, висохнуло до дна, і з найглибшої ущелини з'явилася черепаха розміром з бика. Натягнули люди свої тугі луки й убили черепаху — житло болотного духу. Відразу розклали величезне багаття й спалили погані останки.
- Живете з миром, — сказав після цього торговець добрим людям. - А мені настав час продовжити шлях.
- Чому віддячити вас? - заклопотали гостинні хазяї будинку.
- Ні про що не турбуйтеся, — відповідає гість, — мені нічого не потрібно. Ось хіба тільки підпірку від дверей захоплю, щоб у дорозі від собак відмахуватися так відбиватися.
- Так який же це подарунок? - засмутилися було хазяї. - Це ж така малість!
- Подарунки не бувають більшими або малими. Завжди дорого подароване від душі.
Відправився торговець своїм шляхом, підпірку від дверей у правій руці замість ціпка тримає.
- А що ти можеш сказати про мій сьогодення й моєму завтрашньому дні? - запитує її торговець.
- Коли прибудеш на місце, — мовить підпірка, — коли рознесеться слух про появу Грозного Чорного амбаня, накажи принести слугам найкращі одяги й саму м'яку постіль. Сам же непомітно приготуй мішок борошна, поклади його на своє ліжко, продіряв куточок мішка гострим шилом і накрий ковдрою. Зробивши це, зникни за п'ятнадцятьма фіранками, так так, щоб жодна живаючи душу про це не знала. Коли настане ранок, ти не знайдеш на місці мішка. Не дивуйся цьому, побери із собою три тисячі вершників і відправляйся з ними по доріжці з розсипаного борошна. Вона приведе вас до входу у величезну печеру. Оточи підступи до неї тритисячним військом, а сам крикни: « По вашому злодійському сліду й по вашу злочинницьку душу з'явився Грозний Чорний амбань, правитель провінції Хамша! Хто не вірить — виходи глянути!» На твій заклик вибіжать із печери два пацюки — кожна завбільшки з бика-трьохлітка. Якщо не упустиш їх, прибивши на місці, подальші твої дні будуть безхмарними. Якщо не зробиш цього — нарікай на себе.
Усе трапилося так, як нагадала ялинова підпірка від дверей.
Прокинувшись ранком, кликнув торговець своє військо й відправився по сліду з розсипаного борошна на північний захід, до входу у величезну печеру.
- По вашому злодійському сліду й по вашу злочинницьку душу з'явився Грозний Чорний амбань! - крикнув торговець.
- Амбань… амбань… амбань… — тисячекратно гукнулося під гучними зводами.
- Хто не вірить — виходи глянути! - видихнув торговець.
- Глянути… глянути… глянути… — прокотилося по звоях печери.
Та негайно ж вискочили з підземелля жовто-строката й чорно-строката пацюка — кожна розміром з бикові-трьохліткові. Побачили вони тритисячне військо й кинулися бігти. Так так швидко, що три тисячі стріл встигнули вбити тільки жовто-строкату, а інша зникла за найближчим перевалом стремительней вітру. Робити нема чого, привезли три вози сухих так смолевих дров, спалили на багатті жовто-строкатий пацюка, а попіл її по вітру розвіяли.
Після цього повернувся торговець у свій палац і почав правити провінцією Хамша. Пройшло три роки, а у народі всі той же слух ходить: « Ні, недарма ми говорили про велич і могутність Грозного Чорного амбаня! Три роки пройшло, а він живий. Інші ж і трьох днів не могли простягнути».
Але одного разу прискакав до Грозного Чорному амбаню запилений гонець на загнаному коні.
- Вас просить з'явитися великий хан, — говорить із порога.
Запитує торговець у підпірки, яку зробив своїм жезлом:
- Навіщо це я знадобився великому ханові?
- Говорила я тобі: убий обох пацюків, — відповідає підпірка. - Тому що це перевертні. Та тепер непіймана чорно-строкатий пацюк, обернувшись ханшею, запаморочила чоловікові голову й умовила його стратити тебе.
Міцно задумався торговець і просить ради у ялинової підпірки:
- Як відвести лихо, підкажи.
- Ослухатися ханського веління ніяк не можна, — мовить вона. - Ти повинен стати перед ханом. Але з'явишся, облачившись у одяг воїна й у всеозброєнні. Захопи із собою кішку й тримай її за пазухою. Коли підійдеш до палацу, то побачиш стражника при воротах. Скажи йому: « По найвищому ханському велінню прибув Грозний Чорний амбань». Та він пропустить тебе. Пройшовши через двір, побачиш стражника при дверях. Цей з тобою навіть розмовляти не захоче. Знеси йому шаблею голову й відкрий двері. Пройшовши по килимах ханського палацу, дійдеш до тронного залу. На золотому троні буде сидіти хан, на срібному — ханша. Підбіжи із занесеною шаблею до ханші й, звернувшись до хана, скажи: «Не по чи вказівці цієї відьми ти викликав мене, щоб знести голову?» При цих словах ханша не витримає й з переляку знову обернеться пацюком. Тоді й знадобиться твоя кішка.
Та знову колишній торговець, а тепер Грозний Чорний амбань, зробив так, як радила ялинова підпірка.
Пройшов він безперешкодно палацові ворота. Підійшовши до дверей, знову сказав твердим голосом: « По найвищому ханському велінню прибув правитель провінції Хамша Грозний Чорний амбань!» Але стражник при дверях навіть вухом не повів. Тоді колишній торговець вихопив з піхов свою шаблю й зніс стражникові голову. Із занесеної над головою шаблею підбіг до ханші: «Не по чи вказівці цієї відьми, великий хан, ти викликав мене, щоб знести голову?» Підстрибнула ханша, перекинулася через голову, обернулася чорно-строкатим пацюком і забігала по палацу. Тоді вискочила через пазуху кішка, вчепилася у, що метається пацюка й наскрізь прокусила їй вухо. Тільки капнула кров, як пацюк сіпнувся востаннє й випустила дух.
Побачивши таке, зійшов хан зі свого золотого трону, поклонився колишньому торговцеві.
- Не вбивай мене! - заблагав. - Через цю відьму я зовсім втратив розум, забувши про ханську гідність. Займи моє місце, і розійдемося з миром.
Не став колишній торговець убивати жалюгідного хана, лише вигнав його з меж землі, якої відтепер став правити сам під іменем Грозного Чорного амбаня, але, говорять, доголи його правителя не було.