Давним-давно жила одна дуже багата людина. Дітей у них не було, жив він з дружиною. Худоби у них було повнісінько, багато підданих, золота й грошей не перерахувати. Зостарилися вони, вуж смерть наближається. Розв'язали вони золото й гроші свої сховати.
- Коли стане темно, віднесемо на ту гору й зариємо, — говорить старий.
Наповнили вони різний посуд золотом і грішми, віднесли на гору, викопали яму й зарили там. Коли заривали золото, старий присуджував:
- Ти вийдеш, коли зійдуться дві гори й два дерева сплетуться.
Усе це підслухав їхній батрак. А старий з бабою його й не помітили.
- Ніхто не бачив, ніхто не чув, як ми зарили золото. Відтепер, довірившись лісу, многословить не будемо, сподіваємося що будинку зайвих слів не проронимо, — так говорили старі, вертаючись додому. Потім ще покарали:
- У цім столітті не виходи так нікому не показуйся.
Як тільки вони пішли, батрак набрав із двох гір землі, перемішав, побрав дві друзки, з'єднав їх і говорить:
- Дві гори зійшлися, два дерева сплелися.
Тоді усе золото саме й вийшло. З тих пір той батрак сабоно розбагатів.