Жив на світі грізний ведмідь. Був він царем звірів у великому лісі. Але ось постарів ведмідь, не може лапою поворухнути. Та почали йому досаждати миші. Сну й спокою позбавили, ніякого сладу з ними немає.
Зібрався ведмідь із силами й видав указ: "Знищити всіх мишей!" Знайшли звірі гарного кота й приставили до ведмедя у вартові. Дуже хитрим виявився кіт: у своїй службі сабоно не усердствует, піймає для острашки одну мишку — інші вже й носа не показують зі своїх нір. Але коштує котові відлучитися, як миші знову смілішають і досаждають старому ведмедеві. Щоб такого не траплялося, ведмідь наблизив до себе кота, став з ним у всьому радитися, став біля себе тримати день і ніч.
Але одного разу занедужав кіт і залишив біля ведмедя свого сина. Стало кошеня опікувати ведмежий спокій: як побачить мишу, так відразу ж і піймає. За одну ніч переловив усіх мишей. Назавтра прийшов старий кіт, побачив передавлених мишей, дуже розсердився, але ще більше засмутився.
- Дурна голова! - сказав він синові. - За багато років я не вбив ні однієї зайвої миші, щоб було від кого опікувати царя звірів, а ти за одну ніч розправився з ними: За вірну службу ведмідь наблизив мене до себе, а ти — рідний син — позбавив мене цієї служби.
Через малий час дійшов до царських вух слух: « До великого щастя, у нашому лісі не залишилося ні однієї мишки!» — А раз так, — сказав ведмідь, те не повинне залишитися й ні однієї кішки, жодного кота.