Давним-давно жив у одному улусі Балдан Сенге. Це був дуже хитрий хлопець. Куди б він не прийшов, міг самого розумного з розумних перехитрити своєю лисою хитрістю. Ось і прославився він, говорять, як лисиця-ошуканець.
Одного разу, коли Балдан Сенге швидко скакав на своєму благенькому білому коні, його голосно окликнула жінка з пятиведерним чаном на голові:
- Агов! Балдан Сенге! Тобі не обдурити мене.
- Колись мені обманювати тебе. Пожежа на небі, кваплюся скликати людей, сабоно кваплюся, — відповідає.
- Де? Де? - сказала, глянула нагору на небо, а чан упав і розбився.
Якось Балдан-Сенге сіл на березі озера, оправився, прикрив своєю шапкою й став ліпити із глини бика. Під'їжджає до нього людей, відомий Тарган Тарба — Товстий Тарба на своєму ігреневому скакунові із клеймом. Скакун цей за добу міг тричі об'їхати землю.
- Балдан Сенге, Балдан Сенге, обдури мене, — просить Тарган Тарба.
- Ні, не зможу зараз обдурити, забув будинку книгу, по якій обманюю, — відповідає Балдан Сенге.
- Принеси з будинку книгу й спробуй, — пристає той.
- Не-Ет. До будинку далеко, колись мені.
- Ну, з'їздь на моєму коні, привези, а я почекаю.
- Ну добре, так і бути. Тільки ось під моєю шапкою сидить золота пташка, не випускай її. Якщо захочеш подивитися, обережно просунь руку під шапку й пощупай. Коли не дочекаєшся мене, сідай на глиняного бика, подивися вперед, стьобни його й скажи: «Розум»; назад оглянешся, стьобнеш і скажеш: «Хом».
Підхопився Балдан Сенге на коня Толстого Тарби й умчався.
Чекає, чекає його Тарба, година проходить, інший, п'ять, шоста година пройшло. Темніти початок. Немає Балдана Сенги. У Тарби терпіння лопається. Захотів подивитися золоту пташку. Розв'язав просунути руку під шапку й поторкати. Обережно просунув руку й пощупав щось м'яке.
- Ай, яка досада! Цей хитрун з хитрунів — Балдан Сенге обдурив-таки мене, — говорить багатій.
Сіл він на глиняного бика, глянув уперед, стьобнув його. Коли сказав: «Розум» — задня частина (бика) розвалилася. Потім оглянувся назад, стьобнув. Коли сказав. «Хом» — передня частина розвалилася. Ось так був обманутий Тарба.
Одного разу їхав по своїх справах Балдан Сенге по степу, а у цей час багатій Зуудай гнав до літника свою отару — близько шестисот овець. Голосно, грубо окликнув він:
- Балдан Сенге! Балдан Сенге! А ти мене ніколи не обдуриш!
- Не тільки обдурити можу, але навіть можу тебе змусити побрати у руки гній, — відповів Балдан Сенге, ударив батогом свою худу білу конячку й поскакав.
Зник він за гіркою, зняв один унт, вимазав його й кинув на дорозі до літника Зуудая, а сам поїхав далі. Проїхав близько напівверсти, зняв інший унт, кинув його чистим.
Незабаром на дорозі здався багатій Зуудай зі своїми вівцями. Дивиться — лежить на дорозі один брудний-пребрудний унт. Нагнувся Зуудай, щоб підняти його, але, побачивши, що він дуже вуж брудний так притім один, розв'язав не брати. «На що він мені?» — подумав і пішов далі по своїй дорозі.
А коли відійшов подалі, побачив другий такий же унт, зовсім чистий.
- Е! Так це ж, точно пари того унта! - сказав багатій Зуудай, побрав його й без пам'яті пустився бігти назад.
Побрав він той брудний унт і пішов на річку Мойсото відмивати його. Стримав своє слово Балдан Сенге.
Якось Балдан Сенге задумав продати свою худу білу конячину й обзавестися небагато добром, для цього він заштовхав під хвіст лошаденки срібну чашку, сіл верхи й відправився до сімом торговцям, що живуть у ріки Доодо гол. Прив'язав свій коня до конов'язі, зайшов у юрту.
- Е! Балдан Сенге! Звідки прийшов? Які новини у тебе? - навперебій стали розпитувати його семеро торговців.
- Новин особливих немає. Живу по-старому. А ви як поживаєте? Як ідуть ваші справи? Я ось шукаю, кому б продати свою конячину.
- Ну, ну! А скільки ти просиш за неї? - запитують навперебій семеро торговців.
- Кляча моя коштує дуже дорого. Ви, напевно, не купите, — заговорив Балдан Сенге, причиняючись тихим і скромним, а сам думає про себе, що торговці потраплять у його пастку.
- На вид твій кінь поганий. Чому так дорого коштує? - запитують торговці.
- Говориться, хоч зовні поганий, зате нутром гарний. Ось і мій кінь один раз на місяць замість калу видає срібну чашку, — говорить Балдан Сенге, посміюючись.
- Га-Га-Га! Не може бути, щоб кінь срібними чашками оправлялася! - голосно стали глузувати з нього семеро купців.
- Ось вона вже скоро повинна видати срібну чашку. Який сьогодні день? П'ятниця? На ваших очах зі стукотом упаде біла чашка з печаткою. Вийдемте на вулицю, подивимося, — рішуче сказав Балдан Сенге. Він вийшов першим, за ним — семеро торговців.
Поки вони розглядали благеньку білу конячку, вона підняла хвіст — і разом з калом випала срібна чашка.
- У! Та справді випала срібна чашка. Що за чудо небачене? Що за коня? - дивуються семеро торговців.
- Сабоно дорого просити я не буду. Якщо дасте три корови, трирічного бички й три тисячі рублів, мабуть, віддам свій коня, — говорить весело Балдан Сенге.
Коли семеро торговців розв'язали віддати йому те, що він просив, Балдан Сенге говорить:
- Віддайте мені цю чашку, адже ви й так щомісяця будете мати такі чашки.
- Побери, побери, — охоче віддають чашку торговці.
Поклав за пазуху Балдан Сенге срібну чашку, три тисячі рублів, погнав трьох корів і трирічного бичка. Радісний і гордий повернувся додому.
Семеро торговців сім місяців чекали. А благенька біла кляча не тільки не бачила срібні чашки, а навпаки, стала пущі худнути й марніти.
Семеро торговців говорять між собою:
- Обдурив нас Балдан Сенге. Підемо, відберемо усе, що віддали, отколошматим Балдан Сенге як випливає.
Почув про цей Балдан Сенге, став роздумувати, як би знову обхитрить. Він повісив у дверей довгий батіг і сказав дружині так:
- Наповни овечий шлунка кров'ю, поклади собі під мишку, лягай у постіль і прикинься хворій. Коли прийдуть семеро торговців, я скажу тобі: «Устань», ти не встаючи. Тоді я залізним прутом наскрізь проткну шлунка із кров'ю. Ти прикинься мертвої. Я буду бити, присуджуючи: «Батіг мій пожвавлює мертвого, батіг мій збагачує бідного». Після цього ти встань.
Незабаром прийшли семеро торговців. Балдан Сенге говорить:
- Проходите, сідаєте, мої добрі друзі. Звідки приїхали?
- У справі приїхали, — сердито проговорили вони.
Балдан Сенге говорить своїй дружині Балме, яка лежала на ліжку:
- Вставай, мої друзі приїхали, чай варити треба!
- Я хворію, не можу встати, — відповідає дружина.
- Вставай, говорю! - прикрикнув на неї знову Балдан Сенге. Дружина не встає.
У гніві схопив він залізний прут, що лежав у грубки, і тикнув під мишку дружині. Бризнула кров, і дружина прикинулася мертвої.
Тоді Балдан Сенге побрав довгий батіг, що висів у дверей, і став бити їм дружину, присуджуючи:
- Батіг мій, пожвавлює мертвого, батіг мій збагачує бідного!
Поступово дружина « отямилася» і встала:
Семеро торговців діву даються:
- Що за чудесний батіг у тебе? Продай його нам! - говорять.
Начисто забули вони, що до цього минулого обмануті.
- Цей батіг дуже дорого коштує, і чи навряд я його продам. Навіть важко буде ціну встановити.
- Скільки попросиш, то й дамо, — говорять навперебій семеро торговців.
- Так ні, однак, ні за які гроші не віддам свій батіг, — куражиться Балдан Сенге.
- Продай. Що тобі потрібно? Усе дамо, що попросиш, — не відстають семеро торговців.
Балдан Сенге свою хитрість лису пустив у хід:
- Добре, так і бути, по-перше, ви мої гарні друзі, а по-друге, якщо батіг вам дуже потрібний, прийде мені його поступитися. Якщо дасте чотирьохгодовалую корову, чотирьохгодовалого бичка, чотири тисячі рублів, тоді віддам свій батіг.
Семеро торговців у ту ж мить принесли йому усе, що він запросив, забрали батіг і, радісні, заквапилися назад.
Прийшовши додому, ті семеро вбили сімох своїх дружин і стали бити їхнім батогом, присуджуючи:
- Батіг мій пожвавлює мертвих, батіг мій збагачує бідних.
Але жодна з них не встала. Били їхній цілий день, жодна дружина не ожила.
- Зараз же підемо, посадимо на кіл і вб'ємо ошуканця Балдана Сенге! - закричали семеро торговців і почали спішно збиратися у дорогу.
Балдан Сенге почув про це, знову задумав хитрість. Він сколотив собі труну, на кришці його продірявив сім дірок, а під кожною діркою вставив залізні прутики. Потім покликав дружину й сказав так:
- Я ляжу у труну, прикинуся мертвим. Коли прийдуть торговці, ти сиди й гірко плач. Якщо запитають; «Що трапилося?» — скажи, що Балдан Сенге вчора вмер.
Незабаром прийшли семеро торговців і запитують:
- Що трапилося? Де Балдан Сенге?
Дружина Балдана Сенге плаче й, схлипуючи, говорить:
- Балдан Сенге наш помер учора.
- А! Помер-Таки! Де його мертве тіло? - запитують семеро торговців.
- У дворі, під сараєм-відповіла його дружина.
- Підемо подивимося, правду вона говорить або бреше, — говорять меж собою семеро торговців відправляючись у сарай.
Там був труну.
- Добре! Ми зараз опоганимо його мертве тіло. Давайте сядемо, — сказали торговці й сіли.
Як тільки сіли вони на труну, Балдан Сенге сабоно тикнув знизу у них сьома приготовленими прутиками.
- Балдан Сенге й мертвий злий і живий шкідливий, — присуджували семеро торговців, тікаючи без оглядки додому.