Це було дуже давно. У одній місцевості жили сім Хожогоров і один Можогор. Усі вісім хлопців були митецькими теслями. Один молодець Можогор був искусніше, чому всі сім Хожогоров, був гострий на мову, спритний. Можогор сам майстрував багато возів. Прийшли сім Хожогоров і розв'язали помститися йому за те, що він змайстрував більше возів, чому вони.
Одного разу вночі сім Хожогоров спалили всі вози, зроблені Можогором. Можогор зрозумів, що це зробили сім Хожогоров. Він насипав у один новий мішок заготовлений їм деревне вугілля, ошатно одягся, осідлав коня, побрав попіл і поїхав до хана.
Під'їхав він до палацу хана, прив'язав коня, побрав мішок з попелом і пішов убік ханського палацу. У палаці його побачив ханський тушемел:
- Агов, Можогор, звідки йдеш? Що несеш? - запитує він.
- Приїхав заплатити податок ханові, — відповідає Можогор.
- Тоді заходь, заходь, — просить він.
Можогор залишив мішок у дверей і зайшов у палац. Лисий хан з ханшею сидять на троні. Можогор зайшов і початків ретельно молитися ханові. Хан-Панотець запитує:
- Ну, Можогор, звідки прийшов?
- З будинку, хан-панотець, приніс гроші, сам особисто прагну заплатити вам податок.
- Га, ха, Можогор, проходи на почесне місце.
Можогор говорить:
- Хан-Панотець, я залишив гроші у дверей, не чи пропадуть вони?
- Хто з мого палацу насмілиться побрати, — сказав хан і радісно запосміхався.
- Сідай, Можогор, пий чай.
Можогор сів зручніше й початків довга розмова. Хан наказав слугам принести їжу й почав посилено пригощати Можогора. Щоб продовжити час, Можогор розповідає ханові різні небилиці, які довелися по душі ханові. Довго Можогора пригощали, сонце вже схилилося до заходу, настав вечір.
- Хан-Панотець, я праг вам вручити податок своїми руками, піду сходжу за грішми, — сказав Можогор і вийшов.
Приходить Можогор сумний і говорить:
- Пішов я, щоб принести мішок із грішми, а там деревне вугілля. Звідки я знав, що при дворі хана-панотця може бути злодійство й обман. Це небачена й нечувана справа. Гроші побрали, а замість них поклали деревне вугілля!
- Ну, Можогор, нікому не говори про це. Якщо почує про цей іноземний хан, лихо буде. Я тобі дам повний мішок золота, — говорить.
Хан насипав Можогору повний мішок золота й відправив його.
Повернувся Можогор додому веселий, з повним мішком золота. Зайшли до нього сім Хожогоров:
- Ну, Можогор, звідки привіз стільки золота?
- Хан-Панотець дуже потребує деревного кута від возів. За один мішок вугілля дає один мішок золота. Подивитеся, — відповідає Можогор з радістю й показує золото.
Побачивши усе це, сім Хожогоров наперегони побігли додому. У ту ж ніч вони спалили всі зроблені вози. Ранком сім Хожогоров з мішками вугілля відправилися до хана. Зайшли до хана-панотцю й говорять:
- Поберіть наш мішок з вугіллям і наповните його золотом.
Хан розсердився сабоно:
- Агов ви, ловкачі! Звідки узялися ви, злодії, і говорите нечувані слова! - сказав і побив їх до півсмерті, а потім вигнав.
Сім Хожогоров дуже злі повернулися додому. «Можогор нас обдурив», — розв'язали вони.
Одного разу вночі сім Хожогоров убили єдиного червоного верблюда Можогора.
Не довго думаючи, Можогор побрав кров верблюда, осідлав коня й поїхав. Під'їхав Можогор до численної череди верблюдів хана й намазав кров'ю п'ять верблюдів, перетворивши їх у п'ять червоних лисих верблюдів. Потім приїхав до табунника хана й запитує:
- П'ять моїх червоних лисих верблюдів не у чи вашій череді?
- Яких це п'ять червоних лисих верблюдів? - сказав ханський табуцщик і прогнав Можогора.
Можогор знову приїхав до хана-панотця. Заходить до нього й знову розважає його різними небилицями.
- Мої п'ять червоних лисих верблюдів уже давно пристали до вашої череди. Ваш табунник не віддає їх. Що за лихо така. У вас стільки верблюдів, а він прагне привласнити моїх п'ять червоних верблюдів.
Лисий хан-панотець наказав:
- Якщо є дійсно п'ять червоних лисих верблюдів, віддайте.
Дивляться — і справді, коштують п'ять червоних верблюдів. Радісний Можогор пригнав їх (додому).
Прийшли сім Хожогоров і запитують Можогора:
- Ти звідки пригнав цих п'ять червоних верблюдів?
- Дуже подорожчала кров мертвих верблюдів, за кров одного мертвого верблюда дали п'ять червоних верблюдів.
Сім Хожогоров у ту ж ніч убили по одному верблюдові. Устали ранком, кожний побрав із собою кров верблюда, прийшли до хана:
- За кров одного нашого верблюда дайте нам п'ять червоних верблюдів, — говорять.
Хан наказав побити їх.
Сім Хожогоров розв'язали вбити дружину Можогора. У той же вечір вони прийшли й убили дружину Можогора, притулили її до стіни й виїхали. Вийшов Можогор у двір і побачив мертву дружину. Догадався він, хто це зробив. Не довго думаючи, одяг її у гарний одяг, посадив на уросливого верблюда, сам сіл на іншого верблюда й відправився до хана.
Коли він під'їхав до палацу хана, два люті собаки злякали уросливого верблюда, той скинув його дружину, сам Можогор теж звалився. Зібралося багато народу. Можогор зробив вигляд, що ледь отямився, і пішов до хана.
- Хан-Панотець, як з'єднав свою долю з нею (дружиною), я став людиною. Розв'язав привезти її сюди поклонитися вам, і ось трапилося більше лихо.
Захвилювався хан сабоно, говорить:
- Нікому не говори про це. Якщо почує про цей іноземний хан, ганьба мені. У мене є три дочки, віддаю тобі одну з них.
Хан віддав дочку, багато худоби й проводив їх. Сім Хожогоров довідалися про це. Прийшли до Можогору й дуже здивувалися.
Сім Хожогоров розв'язали вбити Можогора. Зробили хорший ящик, силою заштовхали туди Можогора й зіштовхнули у воду.
Один горбатий старий, табунник ханів, побачив пливучий по ріці ящик і витягся його на берег. Коли він відкрив, звідти вийшов Можогор. Можогор подякував старому й разом з ним пригнав у ханський палац його овець. Сім Хожогоров побачили це й знову прийшли до Можогору.
- Водяной цар дуже багатий, як добре, що ви мене зіштовхнули у воду, — говорить він семи Хожогорам.
- Мене, мене відправ туди, — просять вони навперебій.
Тоді Можогор сказав:
- Ви самі собі зробіть ящики, і я вас відправлю (куди треба).
Ранком сім Хожогоров принесли по одному ящику. Можогор усіх посадив у ящики, заколотив міцно й зіштовхнув у воду. З тих пір Можогор позбувся їх і зажив щасливо.