Щастя й горі

За давніх часів тримав багатій у працівниках бідної людини. Дев'ять років гнув бідняк спину на багатія, а з боргів не вилазив. Не було у нього ні хліба, щоб прокормити свою сім'ю; ні скотинки, яка б пройшлася по двору; ні собаки, яка б дзявкнула у вовчу ніч. Одного разу молотив бідняк при місячному світлі хазяйський хліб і побачив у поле двох маленькі хлопчиків. Вони збирали загублені колоски й устромляли їх у снопи. Дуже здивувався бідняк, затаївся у солом'яної копиці й, коли хлопчики наблизилися до нього, схопив їх за руки. - Хто ви такі? - запитує. - Чому ходите ночами, збираєте колосся й устромляєте їх у снопи? - Ми Щастя багатої людини, — відповідають хлопчики. - Ми підбираємо усе, що він втратить або може втратити. - А моє Щастя ви не бачили? Немає чи у мене таких помічників, як ви? - запитує бідняк. - Немає у тебе таких помічників, — відповідають хлопчики. - Гірше того: ось уже дев'ять років живе у твоєму будинку Горі бідолашне, і поки від нього не позбудешся, не мабуть тобі Щастя, як своїх вух. - Як же мені звільнитися від Горя бідолашного? - Кінчай молотьбу й виїдь від багатія, — наставляють бідняка хлопчики. - Коли почнеш збиратися, вилізе через піч Горі бідолашне й попросить побрати його із собою. не поспішай відмовляти, посади Горі у бочку, бочку законопать і зарий у пустельному місці. А потім забирай дружину й дітей так подавайся у місто. Там доведеться тобі рити колодязь у знатного сановника. Дивися у обоє — і на дні колодязя побачиш дорогоцінний камінь. Він і принесе у твій будинок Щастя. Обмолотив бідняк хазяйський хліб і став у місто збиратися. Побрав у добрих людей кінь із возом, посадив на віз дружину так чотирьох своїх діточок і праг було будинок замкнути, як раптом почув плач на остиглій печі. Повернувся бідняк і бачить — сидить на печі дитя не дитя, дідок не дідок, а мужик з локоток, і гірко плаче. - Ви мене забули із собою захопити, — говорить. - Якщо я посаджу тебе на віз і у усіх на очах повезу у місто, люди стануть треба мною сміятися: мол, бідняк з Горем бідолашним розстатися не може, усюди за собою тягає. СіДай-но ти у бочку, там тебе ніхто не побачить. Погодилося Горе, забралося у бочку, а бідняк закрив її міцно-преміцно, відвіз на пустир і закопав у підошви великої гори. Ось приїхав бідняк у місто. Тільки з'явився він на базар, як зустрів багатого сановника й підрядився викопати йому колодязь. Копає бідняк тиждень, копає іншу, а води досі немає й немає. - Що за чортовиння? - говорить він дружині. - Скоро вже землю наскрізь пройду, а водою й не пахне. Не заплатить мені сановник ні гроша за таку роботу. Чим же я дітей годувати стану? На інший день наткнулося вістря лопати на щось тверде. Блиснула сліпуча іскра й не згасла. Глянув бідняк, а це — дорогоцінний камінь переливається всіма квітами веселки. Загорнув бідняк знахідку у ганчірку й відніс самому вченому у місті людині. Учений повертів камінь у руках і повів бідняка до правителя міста. Здрейфив бідняк, переступивши поріг ханського палацу. але правитель, Почув про рідку знахідку, наказав на місці колодязя побудувати копальня, а доглядати за копальнею поставив бідняка, подарувавши його у сановники. Почув про це багатій, який жив із Щастям, і чимало здивувався. Поїхав він у місто, розшукав колишнього свого працівника, розпитувати початків: — Скажи на милість, як тобі вдалося розбагатіти настільки швидко? - Молотив я твій хліб, — став розповідати колишній бідняк, — і побачив двох маленьких хлопчиків. Вони збирали загублені колосся й устромляли їх у снопи. Піймав я хлопчиків, і навчили вони мене, як позбутися Горя. Посадив я своє Горе бідолашне у порожню бочку, законопатив її й зарив на пустирі у підошви високої гори. А про Щастя моє — це вже інша розмова. У кожного своє Щастя, і ти не обійдений ім. «Може бути, і своє, але твоє-те Щастя краще», — позаздрив багатій, вертаючись додому. побачив він пустир у підошви великої гори, відрив закопану бочку й випустив Горі на волю. - Вертайся, — говорить, — до свого хазяїна. - Не піду, — затялося Горе. - Він знову посадить мене у бочку й зариє у землю. Краще я у тебе залишуся. Із цими словами вцепилось Горі бідолашне у віз багатія й приїхало разом з ним на подвір'я. Зайшов багатій у будинок, і Горі слідом за ним. З тих пір скільки б богачево Щастя добра не принесло, усе пускало по вітру Горі бідолашне.