- Треба за водою сходити, — зітхнула бабуся й відправилася до колодязя. Внучка теж побрала свої маленькі цебра й поспішила слідом за бабусею.
- Куди ви, куди ви без мене?! — закудахтала курка-чубарка й, підхопивши цебра завбільшки із чашку, побігла слідом за внучкою.
- Усім хочеться пити, пити, пити! - запищала мишка й, підхопивши свої цебра завбільшки з наперсток, кинулася доганяти курку.
Набрали вони води з колодязя й потягнулися гуськом до будинку. Спереду йде бабуся, несе більші цебра, повні води. Слідом за нею крокує онученяти, несе цебра поменше. Не відстає від внучки курка-чубарка, несе цебра завбільшки із чашку. Слідом за куркою дрібоче мишка, несе цебра завбільшки з наперсток, повні до країв студеної води.
Стали вони проходити повз сосну, під якою задрімав заєць, що притомився. Та треба ж такому трапитися, що — не пізніше, не раніше — зірвалася з гілки соснова шишка й клацнула зайця по носу. Перелякався заєць, кинувся бігти, але спросоння не помітив, що йдуть по стежці й тикнувся у ноги бабусі. Скрикнула бабуся, упустила цебра. Ще більше перелякався заєць, стрибнув що їсти сил і збив з ніг онученяті. Упала онученяти, пролила воду. Покотився заєць стрімголов, налетів на курку. Загриміли цебра завбільшки із чашку, закудахтала чубарка, забила крабоми. Дивлячись на це, кинула мишка свої цебра завбільшки з наперсток і затаїлася під найближчим лопухом.
А заєць припустив убік лісу, тільки його й бачили.
«Якщо б я розгубилася, то задер би мене цей ведмідь», — подумала бабуся.
«Якщо б не моя спритність, то не урятуватися б мені від цього вовка», — подумала онученяти.
«Тільки удача врятувала мене від хижої лисиці», — подумала курка.
«Тільки спритність позбавила мене від котячих пазурів», — подумала мишка, вибираючись з-під лопуха.
А заєць забився у густий ялинник і довго думав про те, як ганяли його під високою сосною так на вузькій стежці злі мисливці, як кричали вони, як гриміло колом. « Дивом живий залишився», — розв'язав заєць.