Давним-давно одна людина, по імені Яла, поїхав молоти зерно. Доїхав він до млина, розвантажив віз і пішов переночувати до одному знайомому росіянинові. Підходить уводити, увести до ладу його будинку, а там багато злодіїв зібралося. Підняли вони домкратом двері комори й сперечаються — кому з них зайти у комору. Підійшов до них Яла, вони говорять йому:
- Зайди-но ти у комору, за це, ми поділимося з тобою добутим добром.
Злякався Яла, але робити нема чого — зайшов у комору. Дивиться — у коморі повнісінько м'яса, масла, рибальські мережі на стіні висять. Усе це, він став подавати злодіям, а коли усе майже передав, злодії вилучили домкрат і втекли.
Залишився у темній коморі Яла один. Довго він ходив по коморі, утомився й сіл на підлогу. Став він закурювати, і раптом від сірника загорілася рибальська мережа, а потім і вся комора почала горіти. Загорілися дверні колоди й почали валитися. У цей час Яла встигнув вискочити й утекти у ліс. Із шумом збіглися люди, почали гасити пожежу. Біжить Яла по лісу, по дорогах і раптом побачив багаття до неба. Підійшов Яла до багаття, а там сидять ті злодії. Довідався він свого коня:
- Віддайте мого коня, їхати треба.
- Не квапся, ми тобі дамо дещо з видобутку, — говорять вони й звільняють бочку з маслом. Чекає, чекає Яла, нарешті, визволили вони бочку й заштовхали туди Ялу, захлопнули кришку, а самі виїхали. Поки Яла сидів у бочку, підійшов вовк на захід масла й почав лизати бочку. Яла просунув руку через щілину й схопив вовка за хвіст. З переляку вовк рвонувся — і бігти. Мчиться вовк, а Яла тримається за його хвіст, не відпускає. Довго так біг вовк, поки бочка не вдарилася про пень і не розбилася. Яла вискочив, нарешті, з бочки й повернувся, говорять, додому без коня й борошна.