Давно-давно у одного хана була, говорять, дуже розумна дочка. Якось інший хан, у якого було сабоне військо, став свататися до його дочки. Хан призвав дочку й говорить:
- Ти одна у мене, ось і вибирай сама нареченого.
Сказав так, дав їй вінок із квітів і додав:
- Ці квіти кинеш тому, кого полюбиш.
Було вирішено через два дні влаштувати перегони на конях, змагатися повинні сини приблизно тридцяти ханів.
Безліч синів багатих ханів проскочила перед дівчиною, але нікому з них вона так і не кинула квіти. Кинула вона їх самому останньому їздцеві — синові бідного хана.
Після цього, коли всі хани були у зборі, хан-батько говорить своєї дочки:
- Є хани, рівні мені, є багатше й краще мене, але чому ж ти вибрала сина самого бідного Гуре Ранза-Хана?
-, Що Має багато худоби — власник малого багатства, а у кого багато знань, - власник найбільшого багатства. Із усіх наречених самим мудрим і знаючим виявився саме цей хлопець. Ти адже сам сказав, щоб я сама вибрала нареченого, ось я й кинула квіти тому, кого полюбила, — відповіла дочка.
Нема чого було ханові заперечити своєї дочки, і він змушений був видати її за сина Гуре Ранза-Хана.