За старих часів жив на світі старий. Усього-Те й було у нього добра, що килимок — талбак так бич — ташур.
Перед смертю призвав старий трьох свої синів і говорить:
- Якщо кому-небудь із вас потрібно буде куди-небудь поїхати, сідай на талбак, поганяй ташуром, і оглянутися не встигнеш, як будеш на місці.
Після смерті батька почали сини ділити між собою талбак і ташур, але не змогли цього зробити.
Вирішили брати відправитися на більшу дорогу, сподіваючись там зустріти такої людину, яка поділила б нарівно їхню спадщину.
Ледь вийшли брати на розвилок, як здався подорожанин, що йде їм назустріч. Почекали його брати й кинулися перед незнайомцем на коліна:
- Одержали ми від батька у спадщину дві чарівні речі. Якщо сісти на талбак так ударити ташуром, можна виявитися там, де побажаєш, зі швидкістю польоту стріли. Допоможи поділити на троє наше багатство.
Вислухавши братів, говорить незнайомець:
- Якщо відокремити талбак від ташура, те вони обоє втратять свою чарівну силу. Тому володіти цими речами повинен хто-небудь один. Послухайте ради колишнього мисливця: я зараз пущу стрілу, а ви йдіть у напрямку польоту, і найшвидший з вас, самий зіркий, самий гідн, що повернувся до мене зі стрілою, стане власником батьківської спадщини.
Погодилися брати й приготувалися бігти у напрямку польоту мисливської стріли.
Натягнув мисливець свій лук, пустив стрілу, і кинулися брати за нею навздогін.
Виждав мисливець, коли дурні брати зникнуть, сіл на талбак, ударив бичем і полетів по піднебессю.
А брати повернулися зі знайденою стрілою, сталі шукати мисливця й, не знайшовши, зрозуміли, що обдурив їхній лукавий незнайомець. Відправилися вони додому й зажили колишнім життям.
Мисливець же летів собі так летів, роздумуючи, куди б повернути, і раптом згадав, що у сусіднього хана є шість дочок, що славляться своєї красою.
По його велінню опустився талбак на зелену галявину перед ханським палацом. Побачив мисливець першого зустрічного й став його розпитувати про ханських дочок.
- Як тільки сонце підніметься вище найвищого палацового даху, красуні вибіжать порезвиться на зелену галявину, — говорить балакучий ханський підданий.
Сховався мисливець у заростях карагатника й став чекати ханських дочок. Ось піднялося сонце вище найвищого палацового даху — і висипали красуні з веселим сміхом на зелений луг. Виглядів мисливець найкрасивішу з них, вийшов з карагатника, розстелив на галявині свій талбак, запрошуючи присісти дівицю, що полюбився, а сам завело оповідання про свої довгі мандрівки, про важкі випробування шляху.
Цікаво стало дівицям послухати колишньої людину, оточили вони його веселою зграйкою, і присіла найкрасивіша з них на краєчок талбака. Клацнув тоді мисливець чарівним ташуром і здійнявся разом з ханською дочкою вище хмар.
Прилетівши у своє мисливське житло, одружився він на дівиці, і зажили вони не те щоб весело, але дружно. Тільки сабоно тужила красуня по рідному будинкові так по сестрах своїм.
- Відпусти мене на день-іншій з панотцем так з матінкою побачити, з рідними сестрами пошептатися, — упала вона на коліна перед чоловіком.
Але мисливець ніяк не праг погодитися на це, і тоді дружина стала наглядати за ним, примічати стала, куди він талбак і ташур ховає.
Ось одного разу пішов чоловік на полювання, а красуня знайшла ташур і талбак під старим пнем, розстелила килимок, змахнула бичем і полетіла під рідне піднебесся.
Возвратясь додому, мисливець не знайшов ні дружин, ні захованих чарівних речей. Погоревал він три дні, а на четвертий відправився на пошуки.
Довго бродив він по білу світу. Та ось у один прекрасний ранок підійшов до великого озера, сіл на березі й став оплакувати дружину й втрату дорогих речей. Утираючи сльози, помітив він старої людину, яка ходила по берегу, збираючи трави й викопуючи корінці.
Покликав його мисливець і почав розповідати про своє нещастя. Вислухав його старий і говорить:
- Я допоможу тобі, як і личить старому лікареві. Ти знайдеш свою дружину. Я ж дам тобі два зілля із сорока трав кожне. Зілля у червоному узелочке робить людину й тварина конем. Зілля у синьому узелочке повертає колишній вид. А ще мені ведене, що шість сестер-красунь будуть завтра у гостях у Хартаган-Хана, де їх давно очікують і готовлять найкраще частування. Відправляйся й ти туди. Тільки не показуйся сестрам на очі, не те вони довідаються тебе й полетять на своєму талбаке. Тримайся ближче до ханської кухні й помни про чарівну силу двох зіль.
Побрав мисливець у старого червоний і синій узелочки, подякував лікареві й пішов убік володінь Хартаган-Хана.
Пробігала по дорозі собака, підманив її утомлений мисливець і, побравши за вуха, дав покуштувати зілля із червоного вузлика. Собака негайно ж перетворився у коня, а мисливець, тримаючись за кінські вуха, уже сидів верхи. Понісся новоявлений кінь із такою швидкістю, що не встигнув мисливець отямитися, як здався палац Хартаган-Хана.
Зліз наїзник з коня, дав їй зілля із синього вузлика, і кінь знову став собакою, — а сам пішов на ханську кухню.
Багато страв і різних страв потрібно приготувати для великого званого бенкету, ні одні кухарські руки не зайві у таку гарячу пору. Та коли мисливець назвався кухарем, що збилися з дороги, що й ненавмисно потрапили у палац, від його допомоги не стали відмовлятися.
Настала година приїзду красунь, і мисливець попросив кухарів дозволити йому хоч одним оком глянути на ханських дочок. Показали йому місце, звідки він міг розглянути гостей, залишаючись непоміченим, і тільки мисливець затаївся там, як здалися шість красунь і серед них — його дружина, що несла у руках талбак і оперезана ташуром.
Красуні ще розсідалися по своїх місцях, а мисливець уже підсипав на приготовлені для них блюда чарівне зілля із червоного вузлика. Та про себе не забув.
Як тільки сестри покуштували присмаченого зіллям страви, так відразу ж перетворилися у буланих кобилиць, а сам мисливець — у жеребця. Та почав він ганяти шістьох кобилиць до утоми, покусуючи за боки й не даючи відсапатися. Особливо дісталося кобилиці, оперезаної ташуром, по якому мисливець і визнав свою дружину.
Незабаром попадали кобилиці від утоми й прийнялися жалібно іржати. Покуштував мисливець зілля із синього вузлика й перетворився у людину. Дав він зілля й кобилицям, що довідалися нарешті його. Прийнявши колишній свій вигляд, упала дружина перед мисливцем на коліна й заприсяглася ніколи більше не залишати чоловіка, не прибігати до обману.
Повернулися вони всемером у палац до Хартаган-Ханові, розповіли хазяїнові про те, що трапилося,, і пішов у них бенкет горою.
З пиршественних столів упало три яблука: одне — бурхану, інше — мені, а третє — тому, хто слухав.