За старих часів жила самотня людина по імені Паглай. Мав він швидкого коня з пежиной на чолі, битливого барана, бородатого козла й кота-мишолову.
Одного разу Паглай осідлав свого коня й поїхав у гості до дядечко, а кота будинку залишив стерегти жирне стегно.
Домовничает кіт, стереже багатство Паглая. Минув один день, за ним інший… Підійде кіт до жирного стегна, обнюхає його й лягає спати. На третій день стало котові невміч, накинувся він на стегно й до вечора усе м'ясо з'їв.
Повернувся Паглай, нагодував коня, барана так козла, зайшов у будинок, і захотілося йому зварити м'яса. Хвать — а стегна-те й сліду нема, навіть для мишки не найшлося б і крихти. Розсердився Паглай і давай лаяти кота. Наїжився кіт, підняв хвіст трубою, сперечатися так огризатися початків. Слова не дає сказати хазяїнові. Не стерпів Паглай такої зухвалості, схопив ремінь і відстьобав кота як випливає, а потім схопив його за вуха й викинув на вулицю.
Скотившись із ґанку, прибіг кіт у сарай і почав умовляти бородатого козла й битливого барана:
- З'їв я сьогодні ціле стегно. Не залишилося тепер у Паглая ні шматочка м'яса, а виходить, не пізніше завтрашнього ранку заріже він одного з вас. Краще втекти у ліс, чим чекати своєї смерті.
Зговорилися кіт, козел так баран, перескочили через забір і втекли у ліс. До напівночі забралися вони у саму хащу й стали трусок для багаття збирати. Зібрали хмиз, а розпалити-те нема чим. Знайшов кіт сухий берест і говорить бородатому козлові так битливому баранові:
- Я буду тримати бересту, а ви розбіжитеся й стукніться крізь неї своїми рогами так, щоб іскри посипалися.
Розбіглися козел так баран, стукнулися чолами, посипалися іскри з рогів — і спалахнула береста. Розпалили втікачі багаття й розташувалися довкола нього на нічліг.
Раптом затріщав кедровник, і вийшов на світло багаття ведмідь.
- Це хто тут господарює? - говорить.
Кіт з переляку на дерево видрав, козел з бараном за труском затаїлися. А ведмідь побачив кота й говорить:
- Здраствуй, син кішки!
- Здраствуй, хазяїн тайги, — відповідає кіт.
- По яких справах ви тут? - запитує ведмідь.
- По тайзі нишпоримо, тебе шукаємо, — відповідає кіт. - Мій брат розв'язав помірятися з тобою силою.
- Праг би я глянути на твого брата! - розсміявся ведмідь.
- Ану ж бо, брат козел, здайся! - крикнув кіт.
Та у цей же мить вискочив через купу труску бородатий козел. Побачив його ведмідь, перелякався й запитує у кота:
- Що це стирчить на голові твого брата?
- Це те, на чому сушать шкіри вбитих ведмедів, — відповідає той.
- А що бовтається під його підборіддям?
- Це те, чому мій брат витирає губи, коли ведмедини поїсть, — знову відповідає кіт.
Ще пущі колишнього перелякався ведмідь, праг було втекти, але наткнувся у темряві на барана. Не стерпів битливий баран, тикнув ведмедя своїми рогами прямо під серце, і впав хазяїн тайги намертво.
Залишив кіт козла так барана сторожити видобуток, а сам відправився додому й розповів про весь Паглаю. Запріг Паглай свого коня з пежиной на чолі, привіз додому ведмедя, оббілував його. М'ясом запасся на цілу зиму, говорять. А з ведмежої шкіри теплу доху зшив.