Жив колись хлопчик-сирота по імені Муу Хара. Мати з батьком умерли, коли він був зовсім маленьким. Побрав його до себе один багатій і визначив у пастухи. Шість років ходив за чередою Муу Хара. Жодна корова не згубилася за ці роки, жоден теля не впало. Одного разу по весні, коли жарке сонце обігріло землю, багатій говорить Муу Пиці:
- Віджени-но корів так телят на пасовище із зеленою соковитою травою, а сам іди землю орати, торішню солому спалювати.
Відігнав Муу Хара корів так телят на зелені луги, а сам запалив копицю соломи. Затріщало багаття, іскри посипалися, і здався з полум'я великий змій, що ізвивається. Піддяг Муу Хара змія, що ізвивається, черешком лопати, подалі від вогню відкинув. Перестав вогонь тріскотіти, догоріла солома, що залишився, а коли обернувся Муу Хара, те побачив замість змія молодого хлопця.
Говорить хлопець Муу Пиці:
- Спасибі тобі, добра людина. Задрімав я у солом'яній копиці й ледве було не згорів. Ти мене від смерті врятував.
- Хто ти такий і що тут робиш? - запитує незнайомця Муу Хара.
- Батько мій живе на острові посередині великого моря. Це його володіння. Я ж відправився на біле світло подивитися, себе показати, — відповідає молодий хлопець. - А ти чому займаєшся?
- Немає у мене ні батька, ні матері. З малих років пасу я череди багатія, цим і заробляю собі на їжу, — говорить Муу Хара.
- Так, робота у тебе не з легенів, — зітхнув молодий хлопець. - Але якщо вже ти врятував мене від смерті, то не відмовся й від моєї допомоги. Підемо у наші краї.
- А що станеться із чередою? Хазяїн уб'є мене, якщо хоч одне теля згубиться.
- Вижени їх на дорогу, і вони самі дійдуть до будинку цілими й непошкодженими, це я тобі обіцяю, — говорить молодий хлопець.
Вигнав Муу Хара череда на дорогу, а коли повернувся на колишнє місце — молодий хлопець тричі тупнув правою ногою про землю й обернувся чотирьохкрилим змієм.
- Залазь до мене на спину так тримайся міцніше! - говорить.
Сів Муу Хара на лускату спину, розправив змій свої крила, і полетіли вони над землею. Летять вони над горами й вершинами, над буграми й лощинами, над кочовищами й селеньями. Нарешті опустилися на широкий луг серед незліченної безлічі худоби. Перетворився змій у молодого хлопця й запитує:
- Не Зголоднів чи ти, Муу Хара?
- А хоча б і Зголоднів, так нічого не поробиш, — відповідає Муу Хара.
- Треба зарізати бика, зробити рожна й присмажити м'ясо, — говорить молодий хлопець.
- Як же можна різати чужа худоба? - здивувався Муу Хара.
- Ми досяглися краї наших володінь, і худоба цей мій, — говорить молодий хлопець.
Вибрав він самого жирного бика, обробив його, а потім розвів багаття там, де не бувало вогню; дістав воду там, де не бувало води, засмажив м'ясо на шести рожнах. Муу Хара ледве з'їв м'ясо з один рожна, а хлопець усе інше доїв.
- Дорога далека, море широке, — сказав він, потім перекинувся три рази через голову й перетворився у шестикрилого змія.
Піднялися вони й полетіли. Змій і говорить:
- Замруж ока й тримайся міцніше колишнього!
Злетів змій ще вище. Загримів грім, засвистів вітер так, що ледь не здув Муу Хара зі зміїної спини. Відкрив він одне око й бачить: летять вони між небом і землею, у білястому тумані. Під ними — безкрайнє море; над головою зірки рояться, руку простягнеш — дістанеш; близький місяць ще крупніше видасться. Раптом бачать: чорніє посередині моря острів. Опустилися вони на берег, перекинувся змій через голову й перетворився знову у молодого хлопця. Пішли вони по стежці по квіткових лугах, по плодових садах. Дивується Муу Хара.
- Яка щедра земля! - говорить.
А молодий хлопець радить йому:
- Як дійдемо до мого будинку, стануть батько з матір'ю дякувати тобі, стануть запитувати: «Що бажаєш за порятунок нашого сина? Худоба або золото?» Ти ж відповідай так: «Не потрібно мені ні худоби, ні золота. З худобою попоратися не смогу, а золото удержати не зумію. Дайте краще рудий собаку на золотого ланцюга. Більшого мені не треба».
Підійшли вони до палацу, що піднімався подібно скелі й був вибудуваний з каменів-самоцвітів. Підняв Муу Хара ока нагору — побачив незліченну безліч однакових вікон, а нижче — ще один ряд вікон із золотими й срібними ґратами. Над дахом палацу різноголосі птахи співають. Усередині палацу усе блискає й блищить.
Батько з матір'ю кинулися сина обіймати так цілувати. Посадили Муу Хара за белосеребряний стіл. Став Муу Хара є те, чого ніколи не їв; пити те, чого ніколи не пив.
Отут вдячні батьки запитують його:
- чи Худоба тобі або золото потрібніше?
- З худобою попоратися не смогу, а золото удержати не зумію, — відповідає Муу Хара.
- А який би ти нагороди праг? - знову запитують його.
- Сидить у вас за сімдесятьма фіранками на золотого ланцюга рудий собака. Кращої нагороди я не бажав би, — говорить Муу Хара.
Відповідають хазяї палацу:
- Ти проговорив і попросив таке, про що й згадувати не можна. Але ти врятував нашого сина, і бажання твоє буде виконано.
Дев'ять днів і ночей бенкетували у палаці. На десятий день став Муу Хара додому збиратися. Вивів молодий хлопець свого гостя разом з рудим собакою на берег моря, сам перекинувся тричі через голову, обернувся більшим змієм, посадив Муу Хара разом з рудим собакою на спину й переніс на те поле, де Муу Хара солому палив, а потім здійнявся під небеса й був такий.
Отут і ніч настала. Розташувався Муу Хара на нічліг під деревом, собака поруч ліг. Задрімав Муу Хара.
А ранком, голодний і змерзлий, покрокував у напрямку до хазяйського будинку, лаючи себе й ремствуючи: «Навіщо мені цей рудий собака? Що я з нею буду робити? Побрав би худоба — вік би ситим був, а золото — і поготів потреби б не знав».
Не доходячи до хазяйського будинку, сіл Муу Хара на берег річки, що текла на південний захід, голову руками обхопив, задумався.
Сидить на пагорку, міркує: «Якщо вдень на хазяйський двір заявлюся — хазяїн приб'є мене. Ні, вужі краще дочекаюся ночі, а там будь що буде». Прив'язав він золотий ланцюг до правої своєї ноги й заснув на пагорку.
А коли прокинувся так оглянувся, то побачив, що лежить він на м'якому пуховому ліжку у прекрасному палаці. Казкової краси дівчина у багатому одязі расхаживает по палацовим покоям. Диву дається Муу Хара. Тільки надумав він з постелі піднятися, як красуня подала йому одяг, порівнянну лише з ханської. Одягся він, вийшов на вулицю, а красуня сміється: «Дивитеся, як би ваш собака так вас же не вкусив!»
Побачив він у дворі чудовий сад, а у дверей так у воріт — стражників із шаблями.
Обполоскав Муу Хара особа, обполоскав руки, став рушником утиратися, а красуня вже кличе: «Ідіть до стола!»
Підходить він до срібного стола, заставленого стравами так винами, і запитує:
- Скажи мені, красуня, де я перебуваю?
- У своєму власному будинку, — відповідає вона.
- Не було у мене такого палацу, — говорить Муу Хара. - Краще скажи, не чи бачила ти рудий собаку на золотого ланцюга?
- Нічого ти не зрозумів! - сміється дівчина-красуня. - Це я була рудим собакою, ти побрав мене у батька й у матері, привів сюди, а по дорозі усе ремствував так нарікав: «Що за користь від собаки?»
Устав Муу Хара, обійняв дівчину, поцілував її у праву щоку.
- Будь моєю дружиною! - говорить.
А багатій прокинувся ранком і бачить на південно-заході від його будинку палац стоїть на пагорку. Навколо палацу сади зеленіють, ягоди й фрукти на сонце переливаються. Сабоно здивувався багатій: «Хто це за ніч палац міг на порожньому місці побудувати? Всевишній або чорт? Хто у окрузі багатше мене? Піду-но подивлюся».
Підходить, а у кожних палацових дверей по два стражники, так такі сердиті, що не відразу пропускають, не всякого дарують.
Зайшов багатій у палац, побачив перед собою разнаряженного Муу Хара й остовпів від подиву.
- Ах, помилуй, — говорить, — я думав, що ти давно помер. Звідки тобі таке щастя привалило?
А дівчина-красуня за белосеребряний стіл гостюючи саджає, пригощає: «Сідайте сюди, покуштуйте цього».
- Як ти настільки швидко розбагатів? - допитується багатій, а сам страви за обидві щоки лупить, міцними винами запиває.
Відповідає Муу Хара:
- Та бідняк знаходить своє щастя, а сирота — справедливість. Моє ж щастя саме мене відшукало.
- Де ти побував, що бачив? - знову запитує багатій.
Тоді Муу Хара говорить:
Чудове диво я побачив,
Чудову землю колом обійшовши.
Дивовижне чудо я зустрів,
Дивовижну землю колом обійшовши.
У небо високе я піднімався,
Зірок і сузір'їв рукою стосувався,
Круглий у небі місяць обійшов
Я не одного разу,
Та у далекому краї
Кращу дівчину у світі знайшов,
Кращу у світі наречену свою.
Від заздрості багатій їсти й пити перестав. А Муу Хара продовжує:
- Був я у тебе кращим пастухом, за багато років жодна корова з моєї череди не згубилася, жоден теля не впало, ти ж мене на воді так на хлібі тримав у нагороду за праці.
Перехотілося багатієві пригощатися, відправився він додому. А Муу Хара із дружиною-красунею знайшли щастя й живуть-поживають собі на втіху.