Було це у володіннях злого, жорстокого, безсердечного хана.
Жив у тих місцях не старий ще бідняк із сином. Хан його пригноблював, змушував працювати даром, кормил впроголодь. Бідняк не міг придумати, як позбутися кабали. Одного разу він зібрався у ліс і побрав із собою сина. Ішли вони й розмовляли.
- Сусіди заздрять моєму розуму й спритності, — говорив батько. - Я можу із сорочого гнізда яйце потягти — і сорока не помітить. А ось хана мені не провести…
Син показав батькові на дерево — на самій верхівці було сороче гніздо.
- Спробуйте дістаньте яйце, щоб сорока не побачила.
Батько підійшов до дерева, обхопив його ногами у унтах і поліз. Син посміхнувся, витягся ніж, швидко зрізав з батьківських унтов підошви. Батько дістав із гнізда сороче яйце, спустився вниз і ойкнув: унти-те виявилися без підошов!
- Ну й син! - розсміявся бідняк. - Ти, мабуть, можеш хана перехитрити.
Розповів він сусідам про спритність сина, і пішла поголоска про те, що син бідняка дуже розумний і хитрий.
Скоро хан призвав спритного хлопчика до себе у палац.
- Чув я, — грізним голосом сказав хан, — що ти розумний так хитрий. чи Так це?
- Так, ясновельможний хан, — змело відповів син бідняка.
- Га-Га-Га! - розкотисто засміявся хан. - Га-Га-Га! Ти просто хвалько!
Від реготу жирне черево у хана колихалося, щоки тряслися, а ока були червоне, злі.
- Ось я тебе випробую. Слухай: у будиночку, у дворі у мене, коштує ручний млин. Зумієш віднести її сьогодні вночі, щоб ніхто не бачив, — твоя буде. Не зумієш — голову із плечей зніму. Зрозумів?
- Зрозумів, — спокійно відповів син бідняка. - Спробую.
Увечері хан спустив з ланцюгів дев'яносто чотири злі собаки, наказав двом баторам (Батор — богатир, герой) усю ніч безперервно вертіти ручний млин. Потім призвав придворного ката й велів йому нагострити сокира.
- Га-Га-Га! - сміявся хан, укладаючись спати. - Подивимося, хто кого перехитрить!
Уночі хлопчик пробрався на ханський двір, побачив собак, баторов і повернувся додому. Голими руками млин не добудеш!
Удома він набрав повний мішок костей, побрав більшу чашку саламата й знову пішов на ханський двір. Дав по кісточці всім дев'яносто чотирьом собакам і, поки вони билися через кості, став пробиратися далі. Чашку із саламатом поставив у дверей будинку, де стояв ручний млин, а сам сховався.
Ось один батор захотів вийти на вулицю — відпочити. Він покарав другому, щоб той не відлучався від млина.
- Повернуся — ти відпочинеш, — сказав він. Батор вийшов у двір і побачив у дверей більшу чашку саламата.
- Про добрий, турботливий хан-батько! - проговорив обрадуваний батор. - Подбав про нас, приготував частування!
Він з'їв увесь саламат, облизав чашку, повернувся до товариша й усе розповів йому.
- А мені ти залишив саламата? - запитав той.
- Ні, увесь з'їв…
Другий батор розсердився, став лаятися, поліз битися. Батори зчепилися, викотилися на вулицю. Хитрому хлопчикові того й треба було. Пробрався він у будинок, схопив млин і втік.
Коли рано ранком хан прийшов подивитися, на чи місці млин, батори ще билися.
- Стійте! - владно крикнув хан. - У чому справа?
- Так ось, — став пояснювати один батор, показуючи на іншого, — він з'їв увесь саламат, який ви принесли…
- Який саламат? - заревів хан диким голосом. - Де млин?
А млина не було. Нема чого робити, повернувся хан додому.
Ранком хлопчик прийшов у палац, приніс ручний млин.
- Хан-Батько, ось ваш млин, — глумливо сказав він.
- Ну, перегоди ж! - люто проговорив хан. - Я тебе провчу. Слухай: якщо сьогодні вночі ти зумієш повести з мого двору трьох кращі інохідців, вони стануть твоїми. Якщо не поведеш, відрубаю тобі голову. Зрозумів?
- Спробую, — поклонився ханові син бідняка. Увечері хан замкнув трьох кращі інохідців у комору, поставив двох вартові. Покликав ката й велів йому нагострити сокира, а сам ліг спати.
Хитрий хлопчик надяг ханський халат і вночі відправився до вартових.
- Ну, що? - запитав він вартових хрипким ханським голосом. - Не приходив ще цей хлопець?
- Ні, хан-батько, не приходив, — відповіли ті. - Будьте спокійні, він нас не проведе.
- Дивитеся, він хитрий, — попередив хлопчик. - Не проґавте коней…
Через якийсь час він прийшов ще раз і приніс вартовим більшу сулію молочної горілки.
- Змерзнули, напевно, давно коштуєте. Випийте по чашечці — зігрієтеся.
- Спасибі, хан-батько, за вашу турботу, — закланялися вартові, — дуже холодно на вулиці.
Хлопчик налив їм по чашці, поставив сулію у стіни комори й строго сказав:
- Горілка буде стояти отут. Більше не пийте, захмелієте.
Тільки він відійшов, вартові налили собі ще по чашечці.
Скоро хлопчик у ханському халаті знову повернувся до комори.
- Не з'являвся цей хитрун? - запитав він хрипким голосом. - Тепер уже, напевно, не прийде. Побоявся. Дозволяю вам ще по одній чашці горілки.
- Так буде по-вашому, хан-батько! - весело відгукнулися вартові й швидко випили по чашці горілки.
- Холодно стане — ще по одній можете, але не більше, — сказав хлопчик і пішов.
Ледь він зник у темряві, вартові кинулися до сулії. Напилися здорово й завалилися спати. Хитрий хлопчик підкрався до них, витягся ключ, відімкнув замок, підхопився на інохідця, двох інших побрав за поводдяй поскакав додому.
Ранком хан прийшов до комори й остовпів: комора відкрита, коней ні, п'яні вартові валяються на землі, біля стіни.
Хан, що розлютив, розштовхав їх і грізно запитав:
- Де коні?
Але вартові почали виправдовуватися, начебто хан сам усю ніч напував їхньою горілкою. Махнув на них хан рукою й відправився у палац. Прийшовши у палац, наказав він, щоб до нього негайно привели того хитрого хлопця.
- Я такого безчестя не потерплю! - гнівно закричав на нього хан. - Ти мене знеславити задумав? Ну, немає… Ось тобі ще одне завдання: стягни сьогодні вночі соболью шубу моєї дружини. Зумієш — шуба твоя буде. Попадешся — голову відрубаю, юрту спалю, останнього барана у твого батька відберу.
Хлопчик мовчачи кивнув: добре, мол, постараюся.
Увечері хан наказав дружині надягти соболью шубу й лягати спати у кімнаті на самому верхньому поверсі палацу.
- Так дивися, щоб цей хлопець шубу з тебе не зняв, — сердито попередив хан дружину. А сам сіл у вікна спальні з луком і стрілами напоготові.
Уночі хлопець підійшов до палацу, усе виглядів, обміркував і відправився на цвинтар. Викопав з могили небіжчика, якого у цей день поховали, і притяг його до ханського палацу. Звалив його собі на плечі, доліз по стіні до спальні, де спала ханша, і притулив до вікна так, начебто жива людина у спальню заглядає. Хан побачив, закричав від радості, натягнув тятиву лука й вистрілив. Людей за вікном змахнув руками й полетів униз. Нарешті я від нього позбувся! - подумав задоволений хан. - Потрібно скоріше його закопати, поки знову що-небудь не трапилося. Розбудив хан слуг, разом з ними підняв убитого й залишився подивитися, щоб його ліпше закопали.
А хитрий хлопчик, поки хан возився з небіжчиком, пробрався у палац, нарядився у ханський халат і у темряві розбудив ханшу.
- Убив я злодія, — сказав він хрипким голосом. - Тепер можна спокійно заснути. Ти-Те як спала, дружина?
Ханша заворочалася, зазітхала.
- Ти що охаєш? - запитав хлопчик ханшу, ну точнісінько як сам хан би запитав.
- Пекуче мені, адже я у шубі лежу, щоб той хитрий її не стягнув.
- Можеш роздягнутися. Більше побоюватися нема чого.
Зняла ханша шубу й відразу заснула. Хлопчик схопив шубу — і у двері.
Тільки він пішов, з'явився хан. Розбудив дружину, запитав:
- чи Добре спала, дружина?
Ханша розсердилася:
- Так ти що, насправді? Тільки що розбудив мене й запитував, а тепер знову спати не даєш.
- Коли запитував? - здивувався хан. - Я тільки що прийшов.
- Не обманюй! - закричала ханша. - Ти був і шубу велів зняти.
- Де шуба? - заволав хан, накидиваясь на дружину з кулаками. Але шуба зникла.
Рано ранком у палац з'явився хитрий хлопчик. На ньому була ошатна соболина шуба. Він зупинився на порозі.
- Прийміть ранковий привіт, хан-батько, і ви, ханша-мати, — глумливо проговорив він. - Як спалося, чи спокійна була ніч?
Хан стис кулаків і кинувся до хлопця.
- Піди! - хрипнуло заричав хан. - Голову із плечей знесу!
А хитрого хлопця вже й сліду нема.