Меел-Батор усе своє довге життя змагався у боротьбі з багатьма відважними й сабоними баторами, але ніколи його спина не стосувалася землі — ніхто не міг його побороти. Рідний народ батора пишався його силою, розумом і кмітливістю. По сусідству жив інший молодий, але хвалькуватий і заздрий батор Еелен. Нападати на чужі землі, відбивати чужа худоба було першим заняттям цього батора.
Почувши про силу й славі Меела, хвалькуватий батор розв'язав поборотися із сусідом. Для цього він зібрав триста воїнів і рушив з ними на батьківщину батора Меела. Прибувши з військом на границю, Еелен-Батор через посабоного сповістив старого батора:
«Ти, колись, говорять, побив мого батьків. Тому я прийшов до тебе з войною. Молоде щеня завжди зубасте — молодий батор завжди сабоний. Спробуй устояти проти мене. Чекаю відповіді до наступного сонця, після цього відразу наступаю»…
Меел-Батор спокійно, як і личить його рокам і досвіду, прийняв зухвалий виклик і, у свою чергу, надіслала відповідь через посабоного:
«Якщо прагнеш меряться силами — спробуємо».
Одержавши відповідь, Еелен-Батор сердито пробурчав:
- Ага, виходить, ти не жалуєш свої гнилі жовті кості — і поставив у широкому степу Шамша багато повстяних юрт і став чекати світанку.
У ту ж ніч Меел-Батор рушив у похід проти ворога. Саме дивне було те, що старий батор ішов на битву без війська. Він побрав із собою тільки один улюблений кістяний лук і одну добре оперену стрілу із залізним наконечником. А також запросив із собою одного кращого спостережливого мисливця-слідопита. Ось і усе військо досвідченого Меел-Батора.
Старий батор і його розвідник довго йшли по широкому степу Шамша, прислухаючись до нічних шерехів трави. Нарешті, вони побачили безліч вогнів. Скільки їх було, важко підрахувати, як не можна підрахувати великий табун коней, що збився у купу серед степу. Це горіли багаття, розведені воїнами Еелен-Батора.
- Багато війська привів батор чужої землі. чи Впораємося? - запитав мисливець-слідопит, із тривогою поглядаючи на жовті вогні багать, яких не підрахувати найдосвідченішому табунникові або чабанові.
- Спробуємо, — загадково посміхнувся славний батор, — гарні собаки-вівчарки не вважають, скільки вовків напало на отару овець, а вистачають за горло ватажка вовчої зграї, яка після того розбігається… Слухай старого батора — іди у широкий степ Шамша, де горять багаття воїнів чужої землі. Там, серед багатьох юрт, знайди саму більшу, саму багато прикрашену юрту. У ній, я думаю, відпочиває сам Еелен-Батор. Скажи йому, що я прошу у нього на трубку тютюну, тому що, кваплячись у похід, забув будинку кисет. А сам у цей час примічай, який із себе чужий батор, скільки вершків його тіло у довжину й ширину, у якому місці своєї юрти він постійно сидить, поїдаючи жирну баранину. Потім знайдеш мене на тій, північній горі й розповіси, що бачив. Іди, мій друг змело…
Незабаром розвідник був серед багатьох повстяних юрт. Та побачив саму більшу й багато прикрашену юрту, гостру, з білої повсті. Коли він підійшов до юрти, то почув могутній голос, що доносився через білу повсть. Розвідник зміряв очима розміри юрти. Висота її була більше восьми кроків, ширина — більше шістнадцяти. Варта пропустила розвідника у юрту, тому що він був без зброї й добре пояснив, навіщо прийшов до чужого батору.
Еелен-Батор сидів на білих повстях прямо під димоходом, упершись плечима у скати юрти. По обидва боки велетня у двох більших казанах кипів жовтий чай. У кожного казана працювало четверо слуг. Вони подавали батору чай чашку за чашкою, які він осушував до дна одним могутнім ковтком.
Розвідник привітався, сказав:
- Наш батор просив у тебе для знайомства тютюну. Кваплячись у похід, він забув свій кисет будинку.
- Виходить, розв'язав старий верблюд воювати, — посміхнувся Еелен-Батор, — ну що ж, передай йому мій тютюн: нехай ще раз покурить перед смертю, поки у нього не почорнів живіт.
Та велетень відсипав зі свого кисета міцний червоний тютюн.
Розвідник повернувся до свого батору, який чекав його на північній горі, і докладно передав про усе, що бачив. Не забув передати й хвалькуваті слова батора чужої землі.
- Ось він який, — спокійно посміхнувся Меел-Батор, — Ну, що ж, подивимося, чий живіт уперед почорніє…
Та він звернувся до розвідника-слідопитові:
- А тепер, мій друг, вертайся назад, але вже повзи, щоб не помітила стража Еелен-Батора. Я думаю, він з'їв багато баранини й дотепер п'є свій жовтий чай. Думаю, вип'є ще цебер десять, поки не завалиться спати. Треба квапитися, поки він сидить, підперши плечима потовк своєї юрти. Підповзи до юрти Ееле-Батора з північної сторони й висічи кресалом іскру саме напроти спинного хребта чужого велетня. Після цього швидко відбіжи убік, потім послухай, що буде у юрті…
Ніч стала ще темній, коли слідопит повернувся до повстяних юрт ворогів. Стражники стояли через кожні десять кроків, перегукуючись між собою зичними голосами. Але спритний слідопит-мисливець проповз на животі між стражниками так, що не зламав і однієї сухої стеблинки у траві. Він підійшов до високої юрти з північної сторони, дістав кресало й висік іскру саме напроти спинного хребта велетня, який як і раніше сидів у своїй юрті, ковтав чай і розмовляв громоподібним голосом. Як тільки блиснула іскра, висічена кресалом, розвідник відскочив убік і у ту ж мить почула могутній свист стріли. Вона прилетіла з боку північної гори, де сидів Меел-Батор. Стріла простромила білу повстину високої юрти й у той же момент розвідник почув усередині юрти страшний голос велетня:
- Досить! Не час пити чай. Почуваю у своїй спині гостре й холодне залізо. Звідки воно? Бийте тривогу!
Пролунало ревіння труби. Негайно у стані прибульців піднявся шум, лементи переляканих людей, іржання коней. Багаття згасли, і у повній темряві воїни збивали один одного, сідали замість бойових коней на корів, вистачали замість копій і стріл поліна дров, надягали на голів замість шапок казани, у яких усю ніч варили м'ясо награбованих корів і овець…
Користуючись метушнею, сміливий розвідник-слідопит покинув стоянку чужого війська й з'явився на північну гору до Меел-Батору. Той вислухав його оповідання й запитав:
- Твоє око й рука не знають помилок? Ти висік іскру своїм кресалом точно проти спинного хребта хвалька?
- Так, моє око й рука помилок не знають, ушанований батор, — скромно відповів знаменитий мисливець-слідопит.
- Досить! Вірю тобі. Моя стріла летіла з великою силою й влучністю. Вона зробила свою справу. Ворог більше не прийде.
Та двоє славних, сповнених радістю баторов спустилися з північної гори у теплу балку. Отут вони розв'язали свої похідні мішки. Зварили найкраще м'ясо. Випили саме міцне й запашне архи. Потім лягли спати. Настало ранок. Свіжий північний вітер гнав залишки чорних хмар у ту сторону, звідки прийшов зі своїм військом хвалькуватий Еелен-Батор — аматор війн і чужого добра.
- Піднімися на той горбок і подивися, що роблять наші вороги, — сказав вірному розвідникові Меел-Батор.
Той піднявся на горбок.
- Бачу, що юрти розібрані, і воїни чужої землі йдуть туди, звідки прийшли. На місці стоянки залишилися тільки попелясті кола від багать так великий рудий верблюд. Він лежить біля того місця, де була висока юрта чужого батора.
- Подивимося, якого верблюда вони кинули там, — посміхнувся Меел-Батор і разом з розвідником направився до стоянки ворога. Та отут виявилося, що лежить у степу не великий рудий верблюд, а сам умираючий Еелен-Батор. Він занадто важкий, а тому воїни, у паніці, що поспішали на південь, кинули свого ватажка на поживу вовкам.
Батори-Вороги, ніколи до цього, що не видавшие один одного, зустрілися очима. Еелен-Батор піднявся на ліктях із землі й глухо сказав:
- Сивий батор, я багато чув про тебе. Говорять, що у боротьбі з найсабонішими твоя спина ніколи не стосувалася землі. Це твоя стріла, пущена з вершини північної гори, простромила мою спину? Ти старий роками, і я подумав, що твої руки й ока теж постаріли. Та у цьому я прорахувався. Чому ти розв'язав убити мене з далекої відстані?
- А чому ти прийшов сюди здалеку? Ти шукав моєї смерті, а знайшов свою, — відповів Меел-Батор.
- Я людей молодої, мені ще треба б пожити на золотій землі.
- Якщо ти праг жити на золотій землі, так чому не жив на своїй землі, а праг відняти мою землю? Або тобі тісно стало на золотій землі?
- Допустимо, ти правий, сивий батор. Але ти був неправий, коли пустив свою стрілу вночі, здалеку, крізь повстину моєї юрти. Це не за правилами битви…
Меел-Батор розсміявся.
- Коли ти напав на нашу землю, ти хіба запитував нас, нападати тобі чи ні? Та хіба після того ми будемо радитися з тобою, як нам убити тебе?
Еелен-Батор, не знайшовши що відповісти, закрив очі.
- Вийми свою стрілу… — попросив він Меел-Батора.
Сивий батор вийняв стрілу зі спини прибульця, після чого той випустив дух.
Так славний Меел-Батор одним могутнім і влучним ударом стріли, спрямованої у нічній темряві на висічену кресалом іскорку, звільнив землю від навали лютого ворога.
Так розповідають про це старі.