У давній час, коли більші гори, які ви тепер бачите, були всього лише пагорбами, а дрімучий ліс — низьким чагарником, жила людей, що мала дві юрти, дві дружини і єдиного сина.
Багатий і знатний була ця людина. Гладкі табуни коней, безліч верблюдів паслися на його лугах, а баранам він і рахунок втратив.
Улітку й навесні, восени й узимку жив багатій на одному місці, нікуди не перекочовуючи.
Ось одного разу восени погнав він свої табуни до ріки на водопій. Підійшли верблюди й коня до води, уздовж берега ходять, а не п'ють. Здивувався багатій, під'їхав до води й ударив по ній укрюком. Дивиться, а за укрюк ухопилася товста баба, вискочила на берег і говорить:
- Так як ти посмів мене вдарити?! Ось зараз я тебе знімання!
- Пощади мене! - заблагав багатій. - Є у мене вісімнадцятирічний син, ти краще його з'їж.
- А де я знайду твого сина? - запитує баба.
- Завтра чекай його там, де сонце сходить, — відповідає багатій.
Відпустила баба укрюк і говорить багатієві:
- Дивися не обдури! Якщо здумаєш махлювати — уся твоя худоба знімання й тобою закушу.
На інший день, тільки-но світати початок, зібрав багатій табуни, піймав восьминогого пего-рудого коня й говорить синові:
- Сідлай коня й відправляйся туди, де сонце сходить. Доглянь там місце для нового становища. Надумав я перекочувати.
Напився хлопець чаю, осідлав коня, сіл і поїхав. Не встигнув далеко від'їхати, як говорить йому кінь людським голосом:
- Не можна тобі їхати туди, куди батько посилає. Чекає тебе на сході сонця зла баба, з'їсти тебе прагне.
- Але й не їхати не можна, якщо батько посилає, — відповідає хлопець.
- А ти ось що зроби! - говорить кінь. - Тепер баба тебе чекає, дві золоті кістки нагору кидає. Коли ми риссю під'їдемо до неї, ти крикни: «Баба, підкинь вище золоті кістки!»
Хлопець так і зробив. Тільки доскакали до баби, він і крикнув:
- Вище, вище підкинь золоті кістки!
Підкинула баба їх вище, піймав хлопець на лету золоті кістки й був такий.
Схопила баба свій великий ніж і кинулася у погоню. Ось уже зовсім нагнала хлопця, махнула ножем і відітнула у коня дві ноги. Побіг кінь на шести ногах, а баба з'їла відсічені ноги й знову за втікачами навздогін пустилася. Не встигнули вони далеко поскакати, як нагнала їхня баба, змахнула своїм ножем і відітнула у коня дві ноги. Побіг кінь на чотирьох ногах, а баба з'їла відсічені ноги й втретє наздогнала втікачів. Відітнула у коня ще дві ноги. Побіг кінь на двох ногах, що залишилися. Але баба й у четвертий раз наздогнала втікачів, у четвертий раз махнула ножем і відітнула коневі останні ноги. Тоді перетворився кінь у високе товсте дерево, а хлопець на його верхівку вліз.
Підбігла баба, стала дерево ножем рубати. Рубала, рубала, цілих два дні рубала, нарешті дерево звалилося. Обрадувалася баба, схопила хлопця.
- Дивися, який жвавий, дивися, який прудкий! - говорить. - Погано ти мене знаєш, якщо втекти здумав! А ну підемо із мною.
Ішли вони, ішли й прийшли у тайговий розпадок. Тече по розпадкові річка, а близько річки солом'яна юрта коштує. Увійшла баба у юрту, розвела вогонь і говорить хлопцю:
- Мабуть у ліс, принеси сиру гілку. Я з неї вертів зроблю, м'ясо буду жарити.
Подивився хлопець, м'яса у юрті ніде ні, догадався, що баба його самого жарити зібралася. Пішов хлопець у ліс — плаче, і ціпок не бере, і назад нейдет. Ходив, ходив, дивиться — перед ним червоно-строкатий пороз виник і заговорив людським голосом:
- Чого ти, хлопець, плачеш?
- Заполонила мене товста баба, — відповідає він. - За гілкою послала, прагне рожен робити, моє м'ясо жарити.
- Мабуть у юрту, — говорить пороз, — і проси у баби ножик, говори їй так: «Тітка, тітка, дай мені ніж, я гілку зрубаю!» А як дасть вона ніж, вертайся сюди.
Випросив хлопець ніж і повернувся, не гаючись.
- Сідай на мене, тримайся за роги, — говорить йому пороз.
Підхопився хлопець на його широку спину, і понеслися вони крізь тайгу.
Довго чекала баба хлопця, нарешті, вийшла з юрти. Подивилася на північ, глянула на південь — нікого не мабуть, подивилася ліворуч — немає нікого, глянула праворуч, а втікачі вже два перевали перевалили, на третій піднімаються.
Підібрала баба поли своєї шуби, за пояс заткнула, навздогін побігла. Зовсім уже наздоганяти початку. Ось пороз і говорить хлопцю:
- Побери обома руками старухин ніж за кінці й перегни його через праве коліно!
Як тільки перегнув хлопець ніж, як спіткнулася баба, упала на землю й схопилася за праву ногу.
Побігли далі. Біжать, а баба через малий час виправила свою хвору ногу й знову у погоню пустилася. Зовсім наздоганяти початку. Ось пороз і говорить хлопцю:
- Перегни ніж через ліве коліно!
Перегнув хлопець ніж, упала баба, схватясь за ліву ногу, а вони побігли далі. Бігли, бігли, оглянулися — а баба знову наганяє
- Переломи ніж, — говорить пороз, — і кинь уламки у різні сторони!
Переломив хлопець ніж, дивиться — і бабу надвоє переломило. Кинув він уламки у різні сторони, глянув — бабу, як пил, по вітру размело.
Перестав пороз бігти, на крок перейшов. Добралися вони до тайгового розпадку з річковою водою, отут пороз зупинився й говорить:
- Тепер ти мене заколи, шкіру зніми, а голову отрежь і поклади рогами на північ, а носом на південь. М'ясо можеш розрізати й з'їсти, а шкірою одягтися.
Шкода стало хлопцю пороза, заплакав слізно.
- Як же у мене рука підніметься? - говорить.
Але пороз на своєму коштує:
- Роби так, як я говорю!
Заколов хлопець пороза, зняв шкіру, голову поклав рогами на північ, носом на південь, сам загорнувся у шкіру й заснув.
На інший день, тільки-но зійшло сонце, пробудився хлопець і очам своїм не вірить — лежить він у новій юрті, під лисою ковдрою, а близько вогнища гарна дівчина клопоче, чай заварює. Вийшов хлопець із юрти, дивиться — у конов'язі коштує його пего-рудий восьминогий кінь, навколо гладкі череди пасуться, а надворі слуги б'ють йому уклони, наказів чекають. Здивувався хлопець, у юрту вернувся, дівчину-красуню запитує:
- Чиї це володіння?
- Це усе твоє, — відповідає йому дівчина.
Ще більше здивувався хлопець, наївся, напився чаю, осідлав коня й поїхав до батька. Входить у юрту, глядь, молодша дружина у батька на голові сидить, старша — на ногах, б'ють вони багатія поперемінно й присуджують: «Куди хлопця відправив, визнайся! Куди сина запроторював, відповідай!»
Та тільки побачивши хлопця живим і непошкодженим, відпустили жінки свого злого чоловіка. Але він після цього вже й устати не смог. Забрал хлопець обох жінок із собою, забрал худоба й господарство, до своєї юрти перекочував. Так там тепер і живе.