Говорять, жирний кінь уважається гарним, а багата людина — мудрим… Не пам'ятаю, хто придумав це прислів'я. Та батько мій не пам'ятає. Та батько мого батька не пам'ятає. Та дід мого діда, кажуть, не пам'ятає. Одне ясно — прислів'я цю придумали багатії-нойони. Мов, дивитеся, ми тому й багаті, що народимося розумними, а бідняки-пастухи дурні від народження, тому працюють на нас, мудрих нойонів. Хитро сказане, так не дуже! Ось вам невелика казка…
Так почав старий бабай, коли одного разу ввечері улусна молодь зібралася у його юрті.
Жив колись хан зі своїми служниками нойонами. Були ці нойони один товстіше іншого, інший масніше третього, третій хвастливей четвертого. Знали нойони одне — збирали податки з населення, а потім лежали на м'яких шкірах, пили архи й об'їдалися до непритомності. Був серед ханських нойонів самий товстий і жирний, самий пихатий і хвалькуватий нойон Бадма. Не проходило й дня, щоб він, важливо погладжуючи голену голову, не запевняв хана:
- Всемогутній хан! Жирний кінь уважається гарним, а багата людина — мудрим. Покладися у всьому на нас…
У це ж час у далекому степу жив один бідний пастух зі своєю дочкою, яка у народі прославилася розумом і спритністю. Говорили, що вона могла розгадувати самі хитрі загадки, а головне, так змело й розумно розмовляти з нойонами-збирачами ханських податків, що вони щораз, збентежені, їхали від неї ні із чим.
Почув про дочку сам хан і розсердився:
- Невже це дівчисько з роду козопасов розумній моїх нойонів?
Та розв'язав хан перевірити її мудрість і дотепність. Та наказав поїхати до неї самому жирному й, як уважалося, самому мудрому нойону Бадме. Той сіл на свого коня, такого ж, як хазяїн, жирного, надто відгодованого й ще раз похвастав:
- Всесабоний хан! Жирний кінь уважається гарним, а багата людина — мудрим. Сподівайся на мене!
Довго їхав по степу важливий нойон, а коли під'їхав до юрти бідного пастуха, не побачив нічого, за що можна було б прив'язати коня. Навіть стовпчика не було близько юрти — так бідно жив пастух. Потоптався нойон на одному місці й крикнув:
- Агов, хто там у юрті! За що прив'язати коня багатому нойону?
Розгорнули дверцята юрти, і звідти визирнула чорноволоса дівчинка із жвавими, блискучими очима. Почувся звучний голосок:
- Якщо прагнеш прив'язати коня, то прив'яжи його за літо або за зиму…
- Як сказала? - остовпів ханський служник.
- Я сказала: прив'яжи коня за літо або за зиму.
Нойон Бадма розлютив:
- Дурне дівчисько! Невже ти думаєш, що ханський нойон глупее тебе… Або ти не знаєш, що жирний кінь уважається…
Однак Бадма так і не домовив своє улюблене прислів'я. Прошмигуючи дівчинка захлопнула дверцята юрти й зникла.
"Дурна, як вівця, дурна" — подумав товстун нойон і погнав скоріше коня назад, щоб обрадувати хана звісткою, що у простому народі не буває розумних людей. А дні у степу стояли жаркі. Палило сонце. Надто жирний, малообъезженний кінь Бадми незабаром раскис і здав, відмовившись везти далі свого товстого хазяїна. Словом, не кожний жирний кінь гарний… Нойон з'явився у палац пішки, запилений, у порваних унтах, але як і раніше самовдоволений і пихатий.
- Ну, що цікавого чув і бачив? - запитав його хан.
- Нічого цікавого, — віддихавшись, хихикнув Бадма, — нічого цікавого. Дурна вона, всемогутній хан, як вівця.
Та нойон розповів ханові про розмову з дочкою пастуха. Хан задумався й запитав:
- А що ще ти бачив у них біля юрти?
- Нічого, крім худого воза й саней.
- Сам ти дурень, Бадма, — насупився хан, — літо й зима це і є віз і сани… — Та подумав хан, що недовго йому зі своїми дурними нойонами царювати над народом.
Ось який, хлопці, був випадок за старих часів.