Посварилися одного разу два барани й почали буцатися. Побачила їхнім, що пробігала повз лиса, зупинилася.
«Якщо ці двоє не заспокояться, то поубивают один одного. А виходить, буде мені м'ясо на обід.», — подумала лиса й присіла на узбіччі дороги. Сидить, чекає. Довго чекала, нарешті не витерпіла.
«Збігаю, — думає, — подивлюся, що вони там не поділили». Підбігла ближче й побачила, як з поранених баранячих рогів капає кров на землю.
- Але ж тут уже зараз можна поласувати! - обрадувалася лисиця. Та коли барани розійшлися на кілька кроків, щоб з розбігу вдарити один одного рогами, лиса встигнула підбігти й злизати свіжу кров із трави. Словчила лисиця один раз, словчила у іншій. А втретє не встигнула відскочити убік, схлестнулись баранячі роги й у корж роздавили лисові. Так вона безславно й закінчила своє століття.