У давні-давні часи жили леви у Сибіру. Були вони кошлат, що обростили довгою вовною й не боялися морозів.
Одного разу зустрів лев вовка:
- Куди біжиш як божевільний?
- Від смерті рятуюся!
- Хто ж тебе налякав?
- Громкочихающий. Він раз пчихнув — убив мого брата, у другий — сестру, у третій — ногу мені перебив. Бачиш, кульгаю.
Лев заричав — гори затремтіли, небо заплакало.
- Де цей громкочихающий? Я його у шматки розірву! Голову кину за далеку гору, ноги — на всі чотири сторони!
- Що ти! Він і тебе не пощадить, тікай!
Схопив лев вовка за горло:
- Покажи мені громкочихающего, інакше задушу!
Пішли вони. Зустрічають хлопчика підпаска.
- Цей? - злобливо запитує лев.
- Ні, цей ще не доріс.
Прийшли вони у степ. Стоїть на пагорбі старезний старий, пасе череда.
- Цей? - ощирився лев.
- Ні, цей переріс.
Ідуть далі. Назустріч їм скакає на швидкому коні мисливець, за плечима у нього рушниця. Лев і запитати вовка не встигнув — мисливець скинув рушницю й вистрілив. Загорілася на леві його довга вовна. Кинувся він бігти, за ним — вовк. Зупинилися у темному яру. Лев по землі катається, скажено ричить.
Вовк його запитує:
- Сабоно він чхає?
- Замовчи! Бачиш, тепер я голий, тільки грива залишилася так пензлика на кінчику хвоста. Холодно, тремтіння мене бере.
- Куди ж нам бігти від цього громкочихающего?
- Біжи у ліс.
Вовк зник у далекому переліску, а лев утік у жарку країну, у безлюдну пустелю.
Так перевелися у Сибіру леви.