Давно це було, якось узкоглазий хан Олзой від нема чого робити видав указ: «Хто зуміє обдурити мене так, щоб я повірив, тому віддам повну чашу золота».
Довідався про цей указ пастух Малаасгай прийшов до узкоглазому ханам Олзою й говорить:
- Хан-Панотець, у мого батька була така довга тичина, що він міг їм перемішувати зірки на небі.
- Так це дурниця. Ось коли закурював мій хан-батько свою трубку у дворі, то запалював її прямо від сонця. Ось яка була у нього довга трубка.
Почув це пастух Малаасгай і мовчачи вийшов.
Почув про цей указ кравець Олеодой, прийшов до узкоглазому ханові Олзою й сказав:
- Хан-Панотець, учора загримів грім так, що розірвав небесний шов — Чумацький шлях. Мені довелося до пізнього вечора зашивати ці шви.
- Так, мій кравець Олеодой, гарною справою ти займався. Але ось погано ти зашивав, недавно ранком пройшов дощ, — говорить Олзой-Хани, посміюючись над Олеодоем.
Замовчав кравець Олеодой і теж мовчачи вийшов.
Почув про указ селянин Тархас, який засівав просо на вершині яру Таряата. Він прискакав на возі з порожньою бочкою. Узкоглазий хан Олзой дуже здивувався цьому й запитує:
- ПРО! Селянин Тархас, що за порожню бочку з гуркотом привіз?
- Приїхав за боргами, — відповідає той.
- А що за борг? Коли це було? Коли я тобі заборгував? Я про це не пам'ятаю, — говорить хан.
- Ти забув, як у мене побрав ось цю бочку, наповнену золотом, — говорить (Тархас).
- Не бреши.
- Якщо я брешу, віддай мені повну чашку золота!
- Ні, не брешеш, це правда!
- Якщо правда, то дай бочку золота!
Так узкоглазий хан Олзой програв спритному селянинові Тархасу чашку золота, яким дорожив.