Дочка бідняка-невістка мудрого хана

27-10-2016, 14:47 | Бурятські казки

У одного хана був придуркуватий син. Одного разу їдуть вони вдвох з полювання, батько говорить синові:

- Поворухни-но ти хвіст коневі.

Той відразу ж зстрибнув з коня, схопився за кінський хвіст і давай мотати так трясти. Зіскочив хан з коня й став його бити, присуджуючи:

- Ти що? Поворухнути хвіст коневі — це значить дорожню пісню проспівати.

Підхопився хан на коня й поїхав далі. Слідом за ним клуса поскакав і син на своєму коні.

По дорозі хан велів синові змайструвати з дерева казан. Той зліз із коня, зрубав товсте-претовсте дерево й став з нього робити казан.

- Вистачить, - сказав хан і знову міцно побив сина. Поїхали далі. Приїхали додому, хан говорить своїй бабі.

- Дуже дурний і безглуздий у нас син народився. Розуму у нього зовсім немає.

- Що ж поробиш? Не вбивати ж нам його, — сказала та.

- Треба б підшукати йому гарну наречену. Тоді й за розум візьметься, нікуди не подіється.

Неподалік від них жив один старий з дочкою. Задумав хан невісткою зробити її, відправив до старого двох сватів з хадаком і велів запитати, не чи стати їм сватами, поженивши своїх дітей?

Коли від хана прийшли до старого з хадаком, дочки не було будинку.

- Запитаю я у дочки, — сказав старий і відправив їх назад. Повернулася дочка, батько їй розповів усе. Задумалася вона й говорить:

- Якщо дадуть за мене повний двір худоби так повну шапку золота, тоді погоджуйся.

На завтра знову прийшли від хана з хадаком і домовилися про усе.

Після цього старий побудував собі курінь (із прибудовою) на острові, де росло багато дерев і всякої трави. Піддані хана приганяють туди худоба, а старі заганяє їх у одні ворота, випускає через інші на острів і ховає там. Ханські пастухи приганяють так приганяють туди худоба, але двір ніяк не можуть заповнити. Тоді старий сам їм сказав:

- Вистачить.

А золото він брав від них у шапку з дірявим дном і тримав її над великою ямою, заздалегідь викопаної. Тому й не могли ніяк наповнити цю шапку золотом. Усе везуть так везуть від хана, але шапка так і не наповнюється. Сам старий, нарешті, сказав:

- Вистачить.

Перерахував він худоба, виявилося п'ятсот голів. Порахував гроші — п'ять тисяч набралося.

«Цього добра мені вистачить до ста років», — подумав він і віддав свою дочку ханові у невістки.

Надумав хан випробувати, наскільки розумна невістка, і поїхав до іншого хана. Той хан розправився з ним і викинув на вулицю. Лежить мудрий хан і нишком пише додому: «Живу я добре. Лежу під блакитною ковдрою, на зеленій шовковій постелі. Мій спокій опікують два солдати. Їжі повно у мене всякої, увесь я у гарних золотих прикрасах. Приїдьте до мене у гості. При цьому триста баранів і рогата худоба женете спереду. Безрогих ведіть за собою. Поберіть із собою худого гарного бика, худеньку білу корову так самовар із золотим ланцюжком».

Коли прийшло таке, лист від ханів, його наближені радіють, що їх хан потрапив у гарні краї. Дуже радий цій звісточці й дурний ханський сини. Став він готуватися до цієї поїздки, як сказано у листі. Лише невістка — дочка бідняка — розсудила по-своєму й говорить:

- Зелена постіль — це земля наша золота. А блакитна шовкова ковдра — це небо. Їжею всякої називає він дощові краплі, що служать йому їжею. Сам хан прикутий залізними ланцюгами, і двоє сторожать його. Просить скоріше приїхати до нього. Рогатою худобою він називає своїх воїнів з рушницями й списами. Безрогими ж — усіх, у кого немає зброї. Худий гарний бик, очевидно, мій чоловік. Худенька біла корова, напевно, ви, моя свекровушка. Самоваром із золотим ланцюжком, видне, називає мене.

Швидко зібралися вони й відправилися туди. Приспіли вчасно, там уже зібралися хана вбити. Налетіли вони на війська хана, билися весь день і розбили їх повністю. Самого ханів з його наближеними зв'язали. А батьків свого, хана, звільнили й з пошаною привезли додому.

З тих пір хан радий-радісінек, що його наречена розумніше й краще всіх. Так вони зажили у спокої й щастя.

Зараз ви читаєте казку Дочка бідняка-невістка мудрого хана