Давно, говорять, жив старий Молонтой. Був у нього сивий бик. Сіл він на цього бика й поїхав до Ерлен-Ханові. У дорозі зустрів із хлопцем Альбаша Хара. Він їхав верхи на золотаво-рудому коні.
- Здраствуй, старий Молонтой! Куди шлях тримаєш? - запитує хлопець.
- Їду до хана Ерлену, щоб одержати право на володіння всесвіту.
- Хм... прагнеш одержати право на володіння всесвіту, говориш?
- Так, так, людський син.
- Я теж їду з такою ж метою. Ти дуже зостарився. Не зможеш ти бути ханом всесвіту. Зроби мене помічником. Я молодий, сабоний, спритний. Я буду тобі гарним помічником.
- Дуже правабоні слова. Тоді ми вдвох будемо ханами.
- Мій кінь дуже швидкий, не встигнеш перешкодити м'ясо ягняти (у казані), як тричі обежит квітучу землю, четирежди обежит привільний степ, — говорить Альбаша Хара.
- Та й мій бик ні від кого не відстане, — відповідає старий.
- Хм, хм. Кого може наздогнати цей твій негідний бик? Кинь, кинь, старий.
- Ну, тоді давай посперечаємося.
- Давай. На що?
- Кожний на голову свою.
- Ну, згодний, згодний.
Подали один одному руки — посперечалися. Хлопець Альбаша Хара помчався між небом і землею, немов орел, полетів швидко, немов беркут, помчався, немов вітер, поскакав, немов іскра.
Старий Молонтой не зрушився з місця, повернув бика головою зі сходу на захід і коштує. Хлопець Альбаша Хара повернувся, об'їхавши квітучу землю й привільні степи, а старий Молонтой коштує так само, як і стояв.
- Так що з Вами, старий мій? Так і стоїте на тому ж місці?
- Так що ти говориш? Подивися на голову мого бика. Він дивився на схід, а тепер дивиться на захід. Що з тобою? Я не дам глузувати із себе.
- Не бреши, що об'їхав землю. Я бачив великого світлого оленя, простреленого наскрізь, він минав кров'ю у підніжжя гори Сумбер. У жовтого моря лежав заєць, що теж минає кров'ю, після того, як його піймав ізюбр. А потім я бачив, як лев гнався за однією людиною. А ти бачив усе це?
- Великого білого оленя я я підстрелив, смугастого ізюбра на скаку наскрізь заколов мій бик. Лев гнався за моїм ворогом. Не знаючи нічого цього, намагаєшся вуха тарбагана віддерти ( тобто порожнє говорити). Я виграв, віддавай коня!
Хлопець Альбаша Хара віддав свого коня й побрав бика.
- Мій бик знає свого хазяїна. Коли сядеш на нього верхи, він не зрушиться з місця. Ось цим залізним молотклм удар його між рогами. Тоді він полетить, немов вітер, немов білка помчиться.
Сказав так старий Молонтой, підхопився на золотаво-рудого коня й поскакав, немов пущена стріла або кинутий камінь, говорять.
Хлопець Альбаша Хара сіл верхи на свого бика, ударив черням залізним молотком його по голові, а бик-те звалився мертвим. Убив бика хлопець Альбаша Хара й відправився, говорять, далі.