Жив на світі старий Хулмадай, і було у нього три сини. Женив старий старших синів, віддав їм усе своє господарство, а сам залишився з молодшим сином Янгутом у зубожілій юрті.
Ось занедужав Хулмадай, не може на коня сісти, не може тугу тятиву натягнути. Довелося узятися за лук ще не зміцнілому у кості Янгуту. Став він ховрашків і рябчиків побивати — цим і годувалися старий так малий. Але з однієї мисливської удачі ситий не будеш. Почав Янгут заглядати до старших братів — недоїдки із дна чашок і горщиків збирати, батька підгодовувати, та й самому треба було перемогаться у голодну пору.
Одного разу покликав Хулмадай молодшого сина й говорить йому:
- Умру я у цю ніч. А ти поклич на могилу своїх братів. Будете три ночі сторожити у степу мої останки. У першу ніч нехай прийде старший син, на іншу ніч — середній, а у останню ніч будеш вартувати ти, мій хлопчик. Якщо виконаєте мою останню волю, то життя ваша потече рівно й щасливо.
Сказавши так, зітхнув Хулмадай востаннє й умер. Вирив Янгут могилу посередині степу, накрив батька жовтою повстю й поховав як покладено. А потім змахнув сльозу й відправився до старшого брата. Прийшов і говорить:
- Батько заповів довго жити, а ще сказав, щоб ми три ночі стерегли у степу його останки. У першу ніч велів прийти тобі.
- Я ще не вижив з розуму, щоб стерегти ночами небіжчиків, — відповідає старший брат. - Убирайся ладь!
Захопив Янгут недоїдків із братнього стола й відправився батьківську могилу сторожити.
Рівно опівночі пролунало у степу протяжливе кінське іржання, прозвякнули срібні стремена, і з'явився перед Янгутом ставний гнідий кінь, приборканий і осідланий, та ще із притороченої до сідла одягом.
- Це ти, старший син старого Хулмадая? - запитує кінь.
- Не прийшов старший син старого Хулмадая, — відповідає Янгут. - Я замість нього стережу сьогодні свіжу могилу.
- Підійди до мене, — мовив кінь. - Розв'яжи торока, забери собі одяг і богатирське спорядження, а мене відведи до чистої води, відпусти пастися на зелений луг. Коли знадоблюся, струсни вуздечкою — і я з'явлюся.
Розв'язав Янгут торока, сховав під камінь вузол з одягом і відвів коня на заливний луг.
Отут і ніч скінчилася. З першими променями сонця відправився Янгут до середнього брата. Переступив поріг багатої юрти й говорить:
- Умер наш батько, а перед смертю карав сторожити його могилу три ночі. Прийшов, брат, твоя черга.
- Екий ти дурний! - розсміявся середній брат. - Хто ж небіжчиків сторожить? Пішов ладь знадвору!
Зібрав Янгут недоїдки із братнього стола й відправився на батьківську могилу.
Рівно опівночі знову розлилося по степу протяжливе кінське іржання, прозвякнули стремена — і з'явився перед Янгутом долгогривий буланий кінь.
- Підійди до мене, середній син старого Хулмадая! - мовив буланий.
- Тут немає середнього сина старого Хулмадая, — відповідає Янгут. - Я прийшов замість нього.
- Розсідлай мене так розгнуздай і відпусти пастися на вільні луги. Якщо знадоблюся, струсни тричі срібною вуздечкою — і я з'явлюся.
Зробив Янгут так, як сказав буланий кінь, а вузду й вузол з одягом із шанайского шовку під камінь сховав.
Отут і ніч скінчилася. Цілий день провів Янгут у степу, перевіряючи сільця й викопуючи коріння саранки, а вночі знову прийшов на отцову могилу.
Ось вийшли зірки, прояснел у небі місяць, і пролунав дробовий кінський тупіт. З'явився перед Янгутом каурий кінь і мовить:
- Це ти, молодший син старого Хулмадая? Розв'яжи торока, розсідлай так розгнуздай мене й відпусти на вільний випас. Якщо знадоблюся, струсни тричі моєю вуздечкою — і я прискакаю.
Відвів Янгут каурого коня на вільний випас, а вузол з новим одягом під камінь сховав. Сам же, як і колись, пішов у своєму драному дегеле до старших братів. Бачить — вони на коней сідають, заламавши набекрень собольи шапки, у дорогу відправляються.
- Куди ви їдете? - запитує Янгут. - Поберіть мене із собою.
- Хан-Панотець видає свою дочку заміж. Шукає самого гідного нареченого. А ми прагнемо поучаствовать у випробуваннях так грищах. Тобі, обшарпанцеві, робити там нема чого, — відповідають старші брати.
Нічого не відповів Янгут пихатим братам, пішов у степ, вийняв з-під каменю вузол, облачився у кращі одяги, а потім змахнув вуздечкою — і став перед ним гнідий кінь-красень.
- Не поспішай до великого збіговиська людей, — мовить кінь. - Сьогодні хан оголосить перегони, і як тільки промчиться повз нас останній з вершників, ми пустимося у погоню й наздоженемо найшвидших. Коли будемо скакати повз ханський палац, те першому з вершників ханська дочка простягне срібний браслет. Бери його й повертай у степ.
Послухав Янгут гнідого коня, направив його на високий південний пагорб і став чекати початку перегонів. Ось здійнялася до неба пил, раскатился по степу кінський тупіт, і стали проноситися повз пагорб розпаленілі вершники. Почекав Янгут, коли останній проїде, і пустив гнідого у погоню. Витягнувся кінь у швидкому галопі, немов сирицевий ремінь, у одну мить наздогнала найшвидших і обійшов їх у самого палацу. Побачив Янгут ханську дочку із протягненим йому браслетом, підхопив його на скаку й був такий!
Прискакав Янгут на колишнє місце, відпустив гнідого на вільний випас, зняв молодецький одяг і разом з вуздечкою так срібним браслетом під камінь сховав. А сам відправився до старших братів. Підійшов до юрти й чує, як середній брат похваляється:
- Зібрався я було схопити срібний браслет, так випередив мене невідомий молодець на гнідому коні.
- Я б не дав себе випередити, — устряв у розмову Янгут, входячи у юрту.
- Куди тобі, обідранець, змагатися з теперішніми баторами! - закричали на нього брати. - Пішов ладь звідси!
Відправився Янгут у свою драну юрту, ніч переночував, а ранком вийняв з-під каменю іншу вуздечку, струснув — і з'явився перед ним долгогривий буланий кінь. Облачився Янгут у одяги із шанайского шовку й направив коня на високий північний пагорб.
- Сьогодні ханська дочка подасть переможцеві перегонів свій золотий браслет. Бери його й вертайся у степ, — мовить буланий.
Отут ударили у барабан, і почалися перегони. Пустився буланий у погоню, кожна жилка натягнулася, як туга тятива. Нагнав Янгут найшвидших у воріт палацу, підхопив на скаку золотий браслет, протягнений ханською дочкою, і умчався у степ.
Відпустив Янгут буланого коня й відправився до братів. А старший-те похваляється:
- Якби не молодець на буланому жеребці, був би я першим у цій скачці.
- Щось я тебе серед перших не бачив, — здивувався Янгут.
- А тобі звідки знати про наші молодецькі забави?! Пішов ладь! - прикрикнув старший брат.
Пішов Янгут до себе додому. Ще одну ніч переночував, а ранком вийняв з-під каменю інший вузол, облачився у парчеві одяги, струснувши вуздечкою, покликав каурого коня й направив його на західний пагорб.
- Сьогодні не жалуй ні себе, ні мене, — мовить каурий. - Нам треба неодмінно бути першими, треба заволодіти браслетом, прикрашеним дорогоцінними каменями.
Ударили у ханському палаці у великий барабан, винесли коні своїх вершників у широкий степ, промчалися вони повз західний пагорб, і тоді пустився слідом за ними каурий кінь. Підганяє його Янгут пекучим батогом.
- Коли пили ні, те й дихати легше, — мовив каурий кінь, обганяючи найшвидших.
Побачив Янгут у руках ханської дочки браслет, прикрашений дорогоцінними каменями, підхопив його на скаку й був такий!
Сховав він і цей браслет, накинув на плечі свій старий дегел і поспішив до братів.
- Що ви такі хмурі, такі сумні, немов близької людину втратили? - запитує він братів.
- Втратили ми інше, але нам від цього не легше, — відповідають брати. - Та сьогодні залишилося до браслета руку простягнути, але з'явився казна-звідки молодець на кауром коні й встигнув схопити браслет, обсипаний дорогоцінними каменями, раніше нас і поскакав невідомо куди. Хан-Панотець запрошує завтра всіх своїх підданих на великий бенкет. Може бути, і три молодці — один на гнідому коні, іншої на буланому, а третій на кауром — на бенкет подарують разом із браслетами. Тоді хан-панотець вибере з наречених самого гідного й званий бенкет перетвориться у весільний.
- Не піти чи й мені на бенкет, — говорить Янгут. - Якщо навіть нічого не подадуть такому гостеві, як я, те недоглоданних костей на мене завжди вистачить.
- Та те вірно, — підтримали старші брати. - Чому б тобі, що харчується черемшею, не догодити одного разу своє черево.
На інший день прихопив Янгут із собою три браслети й відправився у ханський палац. А там бенкет затівається. На видному місці коштують крісла нареченого й нареченої. Наречена є, нареченого не видне.
Почекав хан, почекав, коли хоча б один із трьох парубків з'явиться, і говорить дочки:
- Іди по гостях, пошукай свої браслети.
Пішла ханська дочка уздовж столів. Оглянула руки у самих знатних, не знайшла браслетів. Оглянула руки у нойонів, теж не знайшла. Не погнушалась глянути на руки простих людей — немає браслетів. Повернулася вона до батька й говорить:
- Панотець, крім жиру, у гостей на руках нічого я не побачила.
- Шукай краще, не те віддам за жебрака, що сидить у воріт і гризе кістку, — пригрозив хан, указуючи на Янгута.
Пішла ханська дочка по рядах іншим разом. Глянула краєм ока на обшарпанця й побачила під рукавом його драного дегела всі три свої дорогі браслети. Глянула попристальней і розглянула під товстим шаром пили й бруди лукавий особа вчорашнього молодця-красеня. Однак виду не подала, повз пройшла, подумавши про себе: «Якщо ти такий хитрий, що змусив мене мучитися, то помучся й сам!» Зійшла вона на ґанок і оголосила гостям:
- Я знайшла власника всіх трьох браслетів, але вийду заміж за нього тільки після того, як він відгадає три мої загадки: на якому з пальців я ношу колечко, яке з десяти ґаночків палацу моє й про що я зараз думаю.
Стали гості перешіптуватися, стали недовірливо один на одного поглядати, стали власника трьох браслетів шукати. Та не помітили, як піднявся із землі злиденний обшарпанець і відправився у степ.
Прийшов Янгут до каменю, вийняв богатирське спорядження, змахнув трьома вуздечками разом — і стали перед ним три коні-красені.
- У ханської дочки — ніжні руки й усі пальці маленькі. Виходить, носить вона своє колечко на маленькому пальці, — мовить гнідий.
- Ханської дочки належить кожне з ґаночків, на якому вона коштує, — мовить буланий.
- Думає красуня про весілля з тобою, — мовить каурий. Облачився Янгут у кращі одяги, сіл на гнідого коня й, ведучи двох інших у приводу, прибув у палац.
Там бенкет шумить пущі колишнього. Угляділи гості ставного молодця на гнідому коні й затихли. Прив'язав Янгут своїх коней до конов'язі й прямо до ханської дочки направився.
- Носиш ти колечко на маленькому пальці, — говорить. - Кожне з ґаночків, на якому ти коштуєш, твоє. А думаєш ти про весілля із мною.
Із цими словами простягнув він ханської дочки три її браслети й сів на женихово місце.
Усім сподобався ладний так тямущий наречений, а нареченій особливо. Ось тільки старшим братам зле довелося: одного з них злість сточила, а іншого заздрість висушила.