За давніх часів, говорять, жив один мисливець із дружиною. У них був жирний червоний бик. Одного разу чоловік говорить:
- Давай заколемо червоного бика.
- Заколоти такого великого бика! Адже нам не з'їсти всього м'яса! - здивувалася дружина.
- Якщо самі не зможемо з'їсти, то допоможе червона лапа, - розсміявся чоловік.
- Якщо так, давай заколемо, — погодилася дружина.
Їхня розмова підслухала один хлопець, який жив поблизу.
Одного разу чоловік відправився на полювання у ліс. Як тільки він пішов, той самий хлопець, який підслухала розмова, пофарбував руку червоною глиною й простягнув її у віконце. Господарка у цей час зібралася варити м'ясо. Помітила червону руку, злякалася.
- Хто ти? - запитує вона.
- Червона лапа. Мені потрібно м'ясо червоного бика.
Господарка подала шматок м'яса. А хлопець сховав м'ясо й знову, і знову простягає червону руку. Так господарка віддала хитруна усе м'ясо.
Повернувся чоловік з полювання й говорить:
- Звари-но мені м'ясо червоного бика.
- Уже усе м'ясо.
- Так швидко скінчилося? - здивувався мисливець.
- Червона лапа усе з'їла. Ти ж сам сказав, коли ми кололи бика, що якщо не з'їмо м'ясо, те червона лапа допоможе.
Розсердився мисливець.
- Якщо не знайду на білому світлі людини глупее тебе, не повернуся додому, — сказав він і пішов, сам не знаючи куди.
Приходить наш мисливець у один улус і бачить: багатій із синами будує будинок. Сидять вони й б'ють ціпками колода.
- Що це ви робите? - запитав мисливець.
- Бачиш, ця колода впирається, не підходить: воно довге. Ось ми й прагнемо провчити його, щоб коротше стало.
Здивувався мисливець їх дурості, побрав та й відрубав сокирою частина колоди. З тих пір, говорять, ці люди поумнели й ціпками колоди не укорочують.
Пішов мисливець далі, приходить у інший улус. Там одна людина, по виду багатій, виходить із хати без вікон, ставить маленький ящик, закриває його й назад заходить у хату.
- Що ти робиш?
- Так не можу ніяк занести у хату сонячні промені. Закрию їх у ящик, пущу у хаті, а там усі так само темно.
Ще більше здивувався мисливець, побрала сокира, прорубав вікно й пустив у хату сонячне світло. З тих пір, говорять, тамтешні жителі й стали рубати свої хати з віконцями.
Мисливець іде далі й приходить у третій улус. Там була посуха, і худа худоба лизала чорну землю. У однієї хати зібралося багато народу, тягнуть корову за роги, прагнуть затягти її на хату.
- Що ви робите? - запитав мисливець — Ми прагнемо, щоб корова з'їла траву, яка росте на хаті. Будьте ласкаві, допоможіть нам.
Знову здивувався мисливець, розшукав він зігнуте залізо, нагострив його й скосив траву на хаті. З тих пір, говорять, тамтешні жителі й стали косити траву зігнутим гострим залізом — косою. Мисливець пішов далі. Бачить, у дворі багатої людини свиня із дванадцятьма поросятами ходить. Мисливець наш присів: любується поросятами. Виходить із будинку господарка й запитує:
- Про що ти говориш із нашою свинями?
Подивився мисливець на господарку — не чи жартує вона.
- А ми з нею побалакали відверто, — відповідає він, — вона адже доводить мені тіткою. Я ось приїхав запросити свою тітку на весілля.
- Боже мій, це правда? Ну, що сказала тобі тітка?
- Вона говорить: я могла б з'їздити на весілля, але немає у мене ні одягу, ні прикрас. Та й усі мої дванадцять синів просто голі. Вона ображається на вас, — говорить мисливець.
Обрадувалася господарка випадку показати себе.
- А у нас усе є: і одяг, і прикраси. Ми адже багаті! - говорить вона. Одягла господарка свиню у святковий одяг, надягла на шию намисто. Також одягла дванадцять поросят і запрягла у тарантас трійку коней. Мисливець посадив «свою тітку» з поросятами у тарантас і виїхав. Виїхав він на дорогу, сховав коней, свиню й поросят у лісі, осторонь від дороги, і став чекати погоні.
Приїхав додому хазяїн свині. Його зустрічає дружина.
- Наша свиня із синами поїхала гостювати!
- Що - Про?! — сторопів хазяїн.
- На весілля до племінника поїхала. Я одягла свиню і її поросят у святковий одяг, надягла їй на шию намисто, запрягла трійку, посадила на тарантас і проводила.
- ПРО, що меле ця дурна! - закричала багата людина, сіл на швидкий коня й поскакав у погоню. Він доскакав до місця, де розходяться три дороги й бачить: сидить людей, закрив шапкою щось на землі, до чогось прислухається.
- Ти не бачив тут людину зі свинею? Повинен проїхати по цій дорозі, — запитала багата людина.
- Бачив.
- Куди направився?
- По середині цих трьох доріг.
- Слухай, мужик, я дуже швидко скакав і жахливо утомився. Будь ласка, сідай на цього коня, наздожени ту людину й приведи його до мене, — говорить багата людина.
- Колись.
- Чому?
- А я, чи бачиш, накрив шапкою золоту пташку. Її не можна дивитися днем, можна тільки вночі. Інакше вона перетвориться у звичайну пташку.
- Давай сюди! Я потримаю, поки ти приїдеш.
- Ну що ж! Прийде допомогти добрій людині. Тільки дивися, якщо відкриєш до ночі — не буде золотої пташки. - Мисливець сіл на хазяйський коня й помчався. Розшукав тарантас зі свинею й преспокійно поїхав додому.
А той, багатий, сидить, боїться випустити золоту пташку й втратитися золота, сидить, обережно придавлюючи шапку. Людей, якої він відправив, не вертається. Настала ніч. «Добре, — думає жадібний багатій, — нехай не вертається, заберу я золоту пташку собі. Це куди буде дорожче свині й тарантаса!» Сунув він руку під шапку, а там шматок сухого коров'ячого калу. Багатий ледве не вмер із сорому й злості.
- Тьфу, чорт! Дурна голова обманута собакою! - і пошагал назад.
Тим часом, наш мисливець приїхав додому й говорить дружинам:
- Даремно я розсердився на тебе. Виявляється, є такі люди на світі, які у сім раз глупее тебе.