Давним-давно жила одна дуже багата людина. У цього багатія працював бідняк. Проробив бідняк у багатія дев'ять років, але постійно був у нього у боргу, не міг прокормити своїх дітей. Не було у бідняка ні собаки, яка б дзявкала, ні скотинки, яка б пройшла по землі.
Одного разу, коли бідняк молотив хліб багатія, уночі, при світлі місяця, він помітив на поле двох маленькі хлопчиків, які збирали, що випали колоски й устромляли їх у снопи. Дуже здивувався бідняк, тому що хлопчики збирали колоски, що лежали на його шляху й устромляли у снопи, зв'язані ім. Бідняк сховався у стогу сіна. Хлопчики, збираючи колоски, наблизилися до нього. Коли вони близько підійшли, бідняк схопив їх.
- Хто ви так розгублені колосся, що збирають, і встромляють у снопи? - запитав бідняк.
- Ми Щастя багатої людини, ми завжди збираємо усе те, що він втратить або упустить, — відповідають хлопчики.
- А у мене є Щастя? Де моє Щастя? - смикаючи їх за волосся, запитує бідняк.
Ті говорять йому:
- У тебе немає Щастя, а є у тебе тільки Нещастя.
- А як мені позбутися цього Нещастя?
- Коли закінчиш молотьбу хліба у багатія, поїдь у місто з дітьми й дружиною. Там ти будеш копати колодязь у багатія й знайдеш дуже дорогоцінний камінь на дні його. Якщо, побравши той камінь, покажеш ученим людям, у ньому буде твоє Щастя. Коли ти будеш уночі збиратися їхати, Нещастя твоє буде сидіти на печі й плакати. Побери своє Нещастя, посади його у бочку й закопай там, де ніхто не ходить. Тільки так ти позбудешся свого Нещастя, — наставляють бідняка хлопчики.
Побравши з них слово, бідняк відпускає їх, а сам, не знаючи ні дня, ні ночі, приступився до збирання хліба багатія. Насварившись із ним, він зібрався у місто. Позичив у чужих людей двох коней, чотирьох синів своїх, дружину, зібравши вночі, посадив на віз і став закривати будинок. Раптом почув у будинку плач (схожий на дитячий). «Хто ж це плаче?» — подумав він і ввійшов у будинок. Там він побачив голу дитину, схожого на немовля.
- Хто ти так, що сидить на печі й плачучий? - запитує бідняк.
На це маля відповідає:
- Я твоє Нещастя, я не прагну відставати від тебе.
Сказавши так, він вцепився у бідняка так, що той ніяк не може його відірвати від себе. Тоді говорить він Нещастю:
- Якщо я тебе повезу із собою, люди будуть дуже дивуватися. Будуть сміятися й говорити, що бідняк возить із собою своє Нещастя. Ти сідай у бочку. Я накрию тебе кришкою й не покаджу нікому.
Погодилося Нещастя й сіло у бочку. Так відправився бідняк у місто.
Коли він наближався до міста, почало світати. У підошви крутої гори, близько плоского каменю, вирив бідняк яму, поклав туди бочку з Нещастям, засипав піском, потім придавив плоским каменем і поїхав далі. Приїхав він у місто. На базарі куди прийшов бідняк, один багатій шукав працівника, який викопав би колодязь. Побрав бідняк своїх дітей, дружину й відправився до багатія копати колодязь. Одного разу він говорить дружині:
- Що за чортовиння? Скоро проїмо всі гроші за роботу. Як же нам бути тепер? Як же нам прокормити своїх дітей?
На інший день відкопали вони один дуже гарний камінь. Не показали вони нікому камінь, загорнувши його, сховали. Якось прийшли вони на базар, зустрічається їм одна вчена людина.
Ця людина запитує:
- Що видне, що чутно нового?
На це бідняк відповідає:
- Я знайшов чудесний камінь, приходь подивитися його.
Учена людина подивилася той камінь і сказав, що він дуже дорогою. Потім він дізнався ім'я бідняка й сповістив правителям. Правителі відкрили копальні на місці, де був знайдений той дорогоцінний камінь. А бідняк після цього прославився, вивчив усіх дочок і синів, став багатим.
Почув про усе той багатій, у якого колись працював бідняк, сабоно здивувався. Поїхав він у місто й розшукав свого колишнього батрака. Розбагатів він і жив тепер у кам'яному будинку з багатьма кімнатами.
- У! Я адже раніше у вас працював. Сюди, сюди проходите, сідаєте, — запрошує бідняк багатія.
Пригощає він його м'ясом і вином. Багатій запитує у бідняка:
- Як тобі вдалося розбагатіти? Розкажи-Же мені.
- Коли я забрав твій хліб, два маленькі хлопчики збирали розгублений мною колосся й устромляли у снопи. Піймав я їх і запитав: «Хто ви?» Вони відповідали: «Ми Щастя багатія. Коли ж я став допитуватися у них, є чи у мене Щастя, вони сказали, що у мене немає Щастя, є тільки Нещастя. Я запитав їх, як мені відскіпатися від нього. Вони мені розповіли, як я повинен позбутися Нещастя. Я піймав своє Нещастя, посадив у бочку й закопав його біля міста. З тих пір я розбагатів, — говорить бідняк.
Багатій дуже позаздрив біднякові.
- Почекай же, коли я буду exaть у місто, випущу твоє Нещастя й надішлю його до тебе назад, — думає багатій.
Збираючись у зворотну дорогу, багатій запитав у бідняка:
- Де ти закопав своє Нещастя?
Бідняк розповів йому. Багатій прийшов до гори, підняв той плоський камінь, розкопав землю й вийняв бочку. Відкривши кришку, побачив там Нещастя.
- Іди, твій хазяїн дуже розбагатів, — говорить він.
Нещастя говорить:
- Я не піду до свого хазяїна. Він знову мене віднесе куди-небудь і буде мучити. Я не відстану від тебе.
Із цими словами Нещастя вцепилось у віз багатія й приїхало разом з ним. З тих пір те Нещастя почало розсіювати багатство багатія. Щастя ж багатія не могло встигнути зібрати його багатство. Так усе століття з багатієм були Щастя й Нещастя. Одне з них збирало, а інше розсіювало.
Той бідняк після цього прославився, діти його вчилися, усюди їх знали. Там відкрили копальні його імені, заводи й фабрики.