Одна бідна людина задумала стати сватом тайши.
- А що якщо зробимо невісткою дочка тайши? - запитує бідний старий у своєї баби.
- Так ти що? Тільки божевільний може думати про сватанні до тайше. Коли бідні ми, так по собі й невістку поберемо, — забурчала дружина.
- Усе-таки я спробую, — сказав старий і відправився у шлях. Приїхав до тайше, зліз із коня, зайшов у будинок. Привітався.
- Звідки ви приїхали? - запитує тайша.
- З долини Худай, з почесного місця, де свати живуть, — відповідає старий.
- По якій дорозі прибутки сюди?
- Їхав я широкої білої дорогою,
За сімдесят років протоптаної лончаком.
Широкої степовий дорогої я їхав,
За тридцять років протоптаної трехлеткой.
По купинах так ямам,
По кам'янистій дорозі приїхав я.
- Як доїхали до цих місць? - запитує тайша.
- На кожному виступі (гори) берези зв'язував вузлом,
У густий чашобе модрини зв'язував вузлом.
Там, де ночував я, берези, зв'язані вузлом, стояти будуть.
А там, де днював я, шелюги, зв'язані вузлом, стояти будуть,
Коли повз їхати будете, самі побачите.
- По якому ж справі приїхали?
- У мене є син мисливець,
Потрібна невістка, — гарна господарка.
Син мій соболятник відмінний.
Шукаю невістку, майстриню виробляти соболів.
- Можна знайти таку невістку й у нас. Так тільки, чт дасте за мою дочку?
- Дам грошей, яких не перерахувати буде.
Дам табуни коней, яких перегнати буде важко.
- Добре, добре, — погоджується тайша.
Обмінялися вони поясами.
Де побрати бідній людині шовковий пояс із кистями? Зняв він свій шкіряний ремінець і підніс тайше зі словами:
- Нехай споріднення наше буде міцним, а сватання гідним.
У відповідь тайша знімає свій шовковий пояс. А бідний старий говорить йому:
- Ви тільки за пояс видаєте свою дочку? Не знав я цього.
Багрово-Червоним став тайша, але нічого не найшовся сказати.
Коли посваталися вони, тайша приїхав за обіцяними дарунками. Витягає старий одну копійку й подає йому (не перерахувати), а у конов'язі коштує кульгавий кінь на трьох ногах (не перегнати).
Так спритно бідний старий перехитрив багатого тайшу.