Чи то у долині Оси, чи то у долині Иди, але неодмінно у одній з них, жили-минулого тямущий батрак і дурний багатій. Тямущий не мав ні собаки, яка б гавкала, ні худоби, який би паслася чи то у долині Оси, чи то у долині Иди. Зате був бідняк ставним, спритним, веселим і гострим на мову. А заздрий і жадібний багатій, що розжирів над міру, якщо чому й прославився, то своєю численною худобою, повною коморою хліба й тугим розумом.
Одного разу заходить тямущий батрак до багатія, а той сидить на хойморе й перед ним блюдо з жирним паруючим м'ясом. Уплітає багатій м'ясо за обидві щоки, тільки за вухами тріскотить. Побачив він батрака й говорить:
- Агов ти, обшарпанець, звідки й навіщо з'явився? Не про чи тебе слух іде, начебто ти спритний ошуканець? Якщо так, то спробуй обдурити мене. Обдуриш — одержиш у нагороду повне блюдо свіжини.
- Так, це вірно, — погодився батрак, — хитрити я вмію. Тільки сьогодні, як на зло, забув свою хитрість будинку. Дайте мені коня з'їздити за нею.
- Це можна, — відповідає багатій. - Так не затримуйся!
Сіл тямущий батрак у сідло й умчався знадвору.
- Добре, що я дав йому жвавого коня, — думає дурний багатій, — швидше обернеться.
А тямущий перевалив Пурастинський хребет, та й пропав, немов у воду канув.
Чекає багатій день, чекає інший. На третій день велить осідлати коня. «Що за неметка людина!» — дивується дурень.
Після довгих пошуків знайшов багатій юрту тямущого батрака, відкинув полог, переступив поріг і бачить: сидить батрак на хойморе, а перед ним — гори тільки що звареного м'яса. Їсть батрак, навіть слова колись промовити.
- Ти куди пропав, чортове поріддя?! — закричав багатій, задихаючись від гніву. - Де мій кінь?
- Ви ж самі веліли обдурити вас. Ось я й обдурив, — відповідає метикований батрак. - У нагороду мені обіцяне повне блюдо свіжини. Я не став чекати, коли мені її подадуть, перетворив вашого коня ось у цю гору м'яса.
- Ах ти обідранець! Ех ти, ненажера етакий! - закричав обманутий багатій. - Хіба від тебе дочекаєшся чого-небудь путнього!
Вискочив він розсерджений на вулицю, підпалив юрту батрака й виїхав.
Залишився на місці колишньої юрти один лише попіл. Тямущий батрак зібрав увесь попіл у мішок і відправився до самого Хартагай-Ханові. Побачили дочки Хартагай-Хана людини з мішком на спині, вибігли з палацу й оточили тямущого батрака.
- Покажіть нам, шановний, що у вас у мішку, — просять вони.
- Ека дивина! - сміється батрак. - У мішок засунута моя повстяна юрта.
- Як може вміститися у мішок ціла юрта? - здивувалися ханські дочки й пущі колишнього стали просити. - Дай хоч одним оком глянути.
- Юрта рятує мене від сонця й дощу, від холоду й спеки, — говорить тямущий батрак. - Уже одне це змушує мене берегти її як зіницю ока. Але юрта ще й зачарована: якщо на неї подивиться хоч одна дангина, те житло моє перетвориться у попіл. Як же я можу вам показати вміст мішка, якщо кожна з вас по красі своєї подібна сонця й місяцю, кожна може виявитися дангиной.
Розв'язали переконатися ханські дочки у своїй непереборній красі, сталі вистачати за рукава тямущого батрака:
- Неодмінно покажи! Та нічого не бійся: якщо твоя юрта перетвориться у попіл, те наш батько накаже поставити тобі нову.
Розв'язав тямущий батрак свій мішок. Стали ханські дочки заглядати спочатку у малу щілинку, але, крім тім'я, у мішку нічого не побачили. А коли відкрив тямущий батрак мішок ширше, те посипався з нього попіл.
- Так ми, виявляється, і насправді красуні-дангини! - зраділи сестри.
Побігли вони з радощів до Хартагай-Ханові.
- Панотець хан, — стали просити вони батька, — постав батракові нову юрту.
Та хан не став, говорять, розчаровувати своїх улюблениць, обдарив тямущого батрака новою юртою.
Через малий час дурний багатій розв'язав перевірити, чому ж зайнятий його тямущий кривдник. Сіл на коня, поїхав глянути на попелище, яке залишилося від спаленої юрти батрака. Прискакав у бідняцький аил і очам своїм не вірить: стоїть на колишньому місці нова повстяна юрта, а із труби серпанків у'ється. Дурний багатій від здивування так і застиг з відкритим ротом, а коли побачив тямущого батрака за столом перед повним блюдом свіжої баранини, то дарунок мовленню втратив. Довелося хазяїнові першим вітати гостя.
- Спасибі тобі за всі, — з уклоном став дякувати тямущий батрак. - Дуже вже ти мені прислужився, коли спалив моє колишнє житло. Зібрав я попіл у мішок, пішов до Хартагай-Ханові й вилікував тем попелом уся коростяна худоба панотець-панотці-хана-панотця. Обдарив він мене новою юртою, але не сидиться мені будинку. Ось доїм м'ясо так спалю, однак, і цю юрту. Зберу цілющий попіл і поїду доліковувати хвора ханська худоба. Тоді нагородить мене Хартагай-Хан ще однієї юртою, попросторнее так покрасивее цієї.
Від таких слів дурний товстун украй втратив розум, вискочив з юрти, сіл на коня й помчався до себе. Не довго думаючи, спалив він своє житло, зібрав попіл у мішок і відправився до Хартагай-Ханові:
- Хан-Панотець! Чув я, що ваша худоба здолала короста. Не чи знадобиться цілющий попіл від моєї юрти?
Сабоно розсердився хан-панотець.
- Безмозкий дурень! - закричав він. - Ти прагнеш накликати чорну напасть на мої череди? Ти здумав лікувати моя худоба поганим попелом від своєї юрти? Покарати негідника!
Усипали ханські слуги таких батогів дурному товстунові, що він ледь добрався до рідних місць. А коли відлежався, підмовив двох свої родичей, схопили вони тямущого батраків, зв'язали його по руками й ногам, у мішок заштовхали.
- Ну, тепер ти у моїх руках! - говорить товстий багатій. - Та я тебе спалю!
- Правабоно, — говорить батрак з мішка. - Тільки знайте, що я шаман, тому відвезіть мене на перехрестя трьох доріг і спаліть на багатті з ялиці з ялівцем.
Відвезли тямущого батрака на перехрестя трьох доріг, підвісили мішок на високій модрині. Відправилися богачеви родичи на пошуки ялиці з ялівцем.
У цей час проїжджав по дорозі одноокий хан на рудий-рудім-яскраво-рудому коні. Побачив він висячий на модрині мішок і говорить:
- Що б у ньому могло бути?
- У ньому сиджу я, — відповідає тямущий батрак. - На жорстокій війні втратив я обоє ока, і одна добра людина узялася мене зцілити, посадивши у цей мішок. Три дні я вже відсиділо й одне око вилікувало. Якщо побуду тут ще три дні, то прозреет і друге око.
- Передохни небагато, дай посидіти замість тебе, — став просити одноокий хан.
- Не можу. Багато чи одним оком побачиш, коли пасеш табуни? Так недовго вся худоба розгубити й за це голови втратитися, — відповідає тямущий батрак.
- Хлопець, а хлопець, — заблагав одноокий, — ти пастух, а я хан! Як ти думаєш, кому з нас ока потрібніше? Посади мене у мішок, а за це я віддам тобі рудий-рудий-яскраво-рудого коня під срібним сідлом і свій одяг.
Тямущий батрак поламався для виду ще небагато й погодився. Зв'язав він хана, заштовхав у мішок і підвісив на модрині. А потім надяг ханський одяг, сіл на яскраво-рудого коня, крикнув: «Вибачай, хан! Не поминай лихому!» — Та поскакав додому.
Отут повернувся товстий багатій разом зі своїми родичами так з у'язками дров. Розгорівся на перехресті трьох доріг багаття з пихтових дров, потягнувся у небо ялівцевий димок, торкнулося полум'я п'ят одноокого хана.
- Що ви робите! Зупинитеся! Це говорить вам хан! - донеслося з мішка.
- Досить мене обманювати! - розсміявся дурний багатій. - Нарешті я тобі помстився! - і відправився зі своїми родичами до юрти батрака, щоб перевезти її до себе на двох верблюдах.
Під'їжджають ближче й бачать: коштує у конов'язі яскраво-рудий іноходець під срібним сідлом.
Здивувався цьому багатій. Зайшов у юрту, а там сидить, подбоченясь, тямущий батрак у одязі з візерункового китайського шовку. Застиг дурний багатій у здивуванні, очам своїм не вірить.
- Я ж, — говорить, — спалив тебе на перехресті трьох доріг. Що ж я бачу?
- Велика священна сила ялиці і ялівця, — важливо возвестил з хоймора тямущий батрак. - Піднесло мене разом з воскурением на небо, а там велике гуляння йде. Дочка Сегеен Себдег тенгри — красуня Сесен попросила мене стати її чоловіком. Але тільки доторкнулася до моїх мозолистих долонь — отпрянула від мене. « чи Є, — запитує, — у нижньому замби людей з ніжними руками?» Я й указав на вас. Дали мені тоді гарного коня, одягли у багатий одяг і послали за вами. Збирайтеся скоріше, красуня Сесен чекати не любить.
Заліз дурний багатій у мішок, та ще й квапить: «Скоріше, мол, багаття розлучай».
Відправив тямущий батрак дурного й жадібного багатія на небеса, після чого встановив справедливість і зажив щасливо на своїй батьківщині.