Колишні люди розповідають, що колись, у старожитні часи, від ягуара народилося двоє хлопчиків-близнюків: Итуборе й Бакороро. Справа, говорять, було так.
Якось раз, ще затемна, один індіанець пішов шукати дерево гамелейра, щоб добути білий сік цього дерева й додати його до соку плодів у руку, яким індіанці звичайно розфарбовують тіло. Раптом на нього напав ягуар. Вони стали боротися й боролися із самого сходу сонця доти, поки сонце не встало на небі високо, пройшовши вже добру половину свого денного шляху.
Та тоді індіанець, втрачаючи сили й почуваючи, що ворог долає його, сказав:
- Ягуар, ягуар, відпусти мене, я більше не у силах боротися; відпусти мене на волю. Ягуар відповідав індіанцеві:
- Добре, я відпущу тебе на волю, але тільки віддай тоді мені у дружин твою дочку.
Індіанець обіцяв, і ягуар сказав йому:
- Пішли твою дочку у ліс, і пускай іде всі прямо, усі прямо, до останньої печери. По дорозі їй спершу попадеться лігвище гирара - у нього майже вся шкіра чорна, тільки морда бура, а груди білі; потім зустріне житло дикого кота - маракажа, у нього чорні смуги поперек тіла; далі живе малий вовк, у нього довгий і тонкий хвіст; ще далі - великий вовк, у нього чорні лабети; потім - оцелот, у нього шкіра у чорних плямах; потім -кугуар, у нього вся вовна бура, а там, нарешті, буде й моє житло. Індіанець знову пообіцяв послати дочку, віддихався небагато й побрів назад у своє село. Ледь Прийшовши додому, він сказав:
- Ягуар переміг мене.
А потім покликав дочка й сказав їй:
- Мила дочка, мила дочка, ягуар переміг мене й відпустив на волю. Та на сплату за цю милість просив, щоб я віддав тебе йому у дружин. Так що ступай у ліс і стань дружиною ягуара. Іти треба всі прямо, усі прямо, до останньої печери. Тобі зустріне гирар, у якого майже вся шкіра чорна, тільки морда бура, а груди білі, - це не той, ступай далі. Потім тобі зустріне дикий кіт маракажа, у якого чорні смуги поперек тіла, - це теж не той. Потім - малий вовк, у якого довгий і тонкий хвіст; це усе ще не той. Потім - великий вовк, у якого чорні лабети, - і це усе не той. Потім - кугуар, у якого бура вовна, - і це не той, ступай далі.
Та нарешті, тобі зустріне ягуар, у якого шкіра желто руда із чорними плямами. Ступай же й помни про те, що я тобі сказав. Дочка послухалася й пішла по дорозі, яку вказав їй батько, і йшла цілий день не зупиняючись. Присмерком вийшов їй назустріч звір і запитав:
- Куди ти йдеш?
- Я шукаю ягуара.
- Тоді ввійди у моє лігвище, тому що я і є ягуар; бачиш чорні плями на моїх лабетах і на моїй спині?
Було темне, і індіанка не могла переконатися, чи правду говорить звір. Вона ввійшла за ним у його печеру й провела там ніч. Ранком гирар ( тому що це був він) сказав своїй гості:
- Я піду на полювання, щоб добути для тебе їжу, і скоро повернуся. Почекай мене.
Було вже світле, і, коли він виходив з печери, індіанка подивилася його.
"Ти гирар, - подумала вона йому слідом, - тому що у тебе чорна майже вся шкіра, бура морда й білі груди. Я не залишуся з тобою. Я піду". Та вона знову пустилася у шлях. Коли стемніло, попався їй назустріч дикий кіт маракажа й сказав:
- Кого ти шукаєш?
- Я шукаю ягуара, щоб стати його дружиною.
- Прекрасно, тоді ввійди у мою печеру: бачиш мої ікла й мою впасти? Такі бувають тільки у ягуара.
Стояла густа тьма, так що індіанка не розрізняла ні пащі, ні іклів звіра. Та вона ввійшла за ним у його житло й провела там ніч. Ранком дикий кіт сказав:
- Не йди, я піду на полювання й повернуся. Індіанка подивилася на нього, коли він ішов, і подумала услід ньому: "Ти - маракажа, тому що у тебе смугаста шкіра".
Та вона знову пустилася у шлях у пошуках ягуара. Коли настала ніч, зустрів їй малий вовк і запитав:
- Куди ти йдеш?
- Розшукую ягуара.
- Я Та є ягуар: хіба не бачиш, що я у всьому походжу на ягуара?
Та вона пішла у його лігвище й провела там ніч. Коли розвидніло, малий вовк сказав:
- Почекай мене, я добуду їжу й повернуся. Індіанка глянула на нього, коли він виходив, і услід ньому подумала: "Ти - малий вовк, тому що у тебе довгий і тонкий хвіст, я не залишуся у тебе".
Та вона пішла далі у пошуках ягуара. Вона йшла цілий день, і вже запівніч зустрівся їй великий вовк і запитав:
- Куди ти йдеш?
- Шукаю ягуара.
- А я Та є ягуар: глянь на мої пазурі й на мою вовну: хіба я не такий, як ягуар?
Індіанка провела цю ніч у лігвищі великого вовка. На світанку сказав великий вовк:
- Залишися, я поохочусь і повернуся.
Але вона його розглянула, коли він виходив, і відразу ж подумала йому слідом: " Ні, ти - вовк, адже у тебе чорні лабети. Тому я не залишуся з тобою".
Та вона відправилася у шлях, щоб відшукати ягуара. Увесь день вона йшла, і, коли вже стало темніти, зустрів їй оцелот і запитав:
- Агов, куди йдеш?
- На пошуки ягуара.
- Ягуар - це я. Хіба не бачиш, які у мене ікла і яка вовна? Точно як у ягуара.
Та молода жінка залишилася на ніч у печері оцелота. Зранку він сказав їй:
- Залишися, я добуду їжу й вернуся. Індіанка подивилася на нього уважно, коли він ішов, і сказала собі: " Ні, ти - оцелот, тому що у тебе сіра шкіра у чорних плямах".
Та вона відразу ж пішла далі. Увечері, коли зовсім стемніло, вийшов назустріч їй кугуар і запитав:
- Куди ж ти йдеш?
- Я йду шукати ягуара.
- Я Та є ягуар; подивися на мої пазурі, на мою шкіру: вони зовсім як у ягуара.
Та він повів індіанку у своє лігвище, де вона й провела ніч. Коли розвиднювалося, кугуар сказав:
- Ти не йди, я піду добуду їжу й повернуся. Молода жінка уважно подивилася на нього, коли він ішов на полювання, і услід ньому подумала про себе: " Ні, ти - кугуар, у тебе бура вовна. Я не залишуся з тобою". Та знову вона побрела далі у пошуках ягуара. Брела вона цілий день і вже на заході зустріла ягуара, який запитав її:
- Куди йдеш?
- Іду шукати ягуара, щоб стати його дружиною.
- Це я! Підемо із мною.
Та він повів її у свою печеру, де вона провела ніч. На світанку ягуар сказав:
- Не йди, я йду на полювання, щоб добути їжу для себе й для тебе. Я скоро вернуся.
Індіанка подивилася йому вслід, коли він виходив з печери, і подумала: "Ти правда ягуар, тому що мій батько сказав мені, що у тебе жовта шкіра у чорних плямах. Я залишуся з тобою". Та вона стала дружиною ягуара. Через якийсь час, коли вже наближався строк батьківщин, ягуар сказав:
- Я йду на полювання. Якщо тебе що-небудь розсмішить, не смійся, інакше загрожує тобі велика небезпека.
Молода дружина залишилася одна й незабаром почува якийсь дивний голос: бридкий і смішний, такий смішний, що неможливо було не засміятися. Вона довго стримувалася, але під кінець не стерпіла й слабко посміхнулася. Та відразу ж почалися у неї дикі болі, і вона впала мертва. Цей голос належав великий гусениці маругоддо, злій відьмі, яка навмисно всіх смішила, щоб
Погубити.
Коли ягуар повернувся й побачив, що жінка вмерла, він роздер їй живіт і вийняв двох близнюків, яким дав ім'я Итуборе й Бокороро й помістив у більший порожній гарбуз. Потім щільно заткнув гарбуз і пішов. Через кілька днів він прийшов подивитися на дітей і побачив, що діти розбудовуються добре. У Бакорора шкіра була у поперечних смужках - одна смужка руда, інша темно-бура, а ноги чорні по самі ікри, і руки - чорні по самі лікті. Дві трикутні чорні плями йшли від голови: одне - по грудям, інше - по спині; підборіддя й губи також чорні, і вогненно-червона смуга півколом спускалася із чола до носа. У Итуборе шкіра була така ж, як у брата, тільки поперечні смуги більш вузькі і йшли частіше. Ягуар знову заткнув гарбуз.
Пройшло ще небагато днів, і він другий раз прийшов глянути на синів. Тепер він розв'язав, що вони вже більші, що можна випустити їх і дати їм поїсти. Так він і зробив: випустив дітей, повів у свою печеру й нагодував. Діти поїли й запитали:
- Батько, батько, де мати?
- Ваша мати вмерла, тому що засміялася, коли почула голос маругоддо.
Довідавшись про цей, обоє брата розв'язали вбити маругоддо. Вони розпалили величезне багаття й кинули у нього відьму-гусеницю, щоб вона згоріла. Та побігли додому. Раптом пролунав сабоний тріск. Це кістки маругоддо тріскотіли й лопалися на вогні. Бакороро захотів довідатися, що відбувається, і сказав:
- Батько, батько, я прагну подивитися, що там таке.
- Син мій, син мій, не дивися.
Але сина розібрала така цікавість, що він не послухався батьківської ради й, висунувши голову з печери, став дивитися. Та у цю хвилину знову почувся вибух і тріск, і гострі осколки костей маругоддо вдарили Бакороро прямо у особу з такою силою, що він відразу осліп. Батько закричав йому:
- До води, до води! Кидайся у воду! Бакороро кинувся у воду й вийшов звідти з гарною особою й новими чорними очима.
Итуборе позаздрив прекрасним очам брата й сказав:
- Батько, батько, я теж прагну глянути, як горять кості маругоддо. Та сказав йому батько:
- Син мій, син мій, не дивися.
Але син не послухався й висунув голову з печери, так що йому теж ударили у особу осколки костей маругоддо, що лопалися на вогні. Та він теж осліп, і батько йому теж крикнув:
- До води, до води! Кидайся у воду!
Итуборе кинувся у воду й вийшов звідти з гарною особою й з новими чорними очима, як у брата.
Коли маругоддо згоріла дотла, ягуар і його сини зажили весело й спокійно. Але незабаром вони помітили, що багато звірів їдять людей, і розв'язали цьому перешкодити. Ягуар сказав дітям:
- Гарпія пожирає людей. Якщо вам удасться скорити цей хижий птаха, земля буде у вас у владі й великий народ підкориться вам.
Тоді старший брат Бакороро сказав молодшому братові Итуборе:
- Брат мій, брат мій, ступай до батька й попроси його, щоб він зробив нам мотузку, яку можна обв'язувати навколо голови.
Итоборе попросив батька. Таку мотузку й донині носять на голові на зразок тюрбана індіанці племені бороро.
Та знову Бакороро сказав Итуборе:
- Брат мій, брат мій, скажи батькові, щоб він зробив нам важку палицю з дерева й маленький спис із бамбука, з гострим кістяним наконечником. Итуборе сказав батькові:
- Батько, батько, нам потрібні палиця й спис. Та ягуар зробив палицю й спис. Така зброя й донині вживають індіанці племені бороро. Тоді Бакороро пов'язав мотузкою голову братові, обернувши її кілька раз, і спробував кольнути його списом, сказавши:
- Коли буде боляче, кричи.
Итуборе відразу ж стало боляче, і він закричав. Тоді брати попросили батька, щоб він зробив їм мотузку набагато довше й товстіше.
Батько зробив, і Бакороро знову пов'язав голову братові й спробував кольнути його списом. Цього разу тюрбан був настільки великий, що Итуборе не було хворе. Тоді вони разом пішли до дерева, на якому жила люта гарпія. Земля під деревом уся була засіяна людськими костями.
Бакороро сказав братові:
- Я сховаюся тут, а ти тряси дерево, поки гарпія не звалиться тобі на голову й не схопить за волосся. Тоді ти обійми стовбур і кричи. Итуборе став трясти дерево, і гарпія впала на нього, схопилася за мотузку, якої була обв'язана його голова, і прагла вже піднятися у повітря й віднести його із собою, коли Итуборе обійняв стовбур дерева й закричав. Та тоді Бакороро швидко вискочив зі свого вкриття й ударив палицею по голові гарпії з такою силою, що птах намертво звалився на землю. Та поки вона издихала, Бакороро сказав їй:
- Людей ти більше їсти не будеш. Їжею твоєї стануть коати, мавпа, водяна свинка капивара, муравьед, олень, дика курочка. Ось що ти будеш їсти.
Так воно й трапилося. Із цього дня жодна гарпія не їсть людей. Потім вони відправилися боротися з велетенським лелекою жабуру. Брати розв'язали вбити його, тому що у ті часи він пожирав людей. Але він бігав так швидко й робив такі більші кроки, що піймати його було доконане неможливо. Тоді брати задумали вирити на шляху жабуру глибокі ями й перевити їхніми ліанами, але гігантський птах перестрибнув самі більші ями й самі заплутані ліани. Тоді брати розв'язали зробити огорожа з колючих ліан, щоб загородити дорогу птахові. Жабуру натрапив на цю гору із шипів, став рватися, заплутався, поранив, і тоді брати підійшли й добили його своєю палицею. Та коли велетенський птах був уже при останньому конанні, брати сказали їй:
- Ти більше не будеш пожирати людей, а харчуватися будеш із цього дня тільки рибою.
У ті часи папуги перикито також харчувалися людським м'ясом. Тому Бакороро сказав молодшому братові:
- Брат мій, брат мій, скажи нашому батькові, щоб він зробив нам стріли з тупим наконечником. З такими стрілами нам буде зручно полювати на папуг, тому що ми зможемо їх оглушити й побрати живими, а якщо вб'ємо, так їх яскраве різнобарвне пір'я не забруднилося у крові й потім послужать нам для прикраси. Попроси у батька, Итуборе, ти його улюблений син, він не відмовить тобі. Итуборе попросив, і ягуар зробив для своїх синів стріли. Такими стрілами й зараз користуються для полювання на папуг індіанці племені бороро й інших племен.
Брати побрали стріли й пішли на полювання. Повз саме пролітала зграя папуг. Вони вбили багато папуг із цієї зграї й, коли ті намертво впали на землю, сказали їм:
- Ви, папуги, із цього дня не будете більше їсти ні людей, ні тварин. Відтепер їжею вашої будуть тільки плоди землі й те, що цвіте.
Та з того дня папуги перестали харчуватися людським м'ясом, а їдять тільки кокосові горіхи, їстівні бульби на коріннях рослин, плоди й фрукти, а також квіти.
Потім брати пішли війною на зубастих риб, що пожирали будь-якої людину, як тільки він увійде у воду. Щоб перемогти їх, брати придумали одну хитрість.
Вони загорнулися у циновку з волокон рослин і кинулися у воду. Риби відразу ж обліпили їх з усіх боків і вцепились своїми гострими зубами у циновку. Але зуби їх заплуталися у волокнах циновки, і так вони й залишилися, немов їх приклеїли. Коли циновки були настільки обліплені рибами, що вуж ні однієї більше не могло поміститися, брати поплили до берега, вийшли з води й убили риб. Потім вони знову загорнулися у циновки й увійшли у воду й повторювали свою хитрість доти, поки не перебили всіх риб. Коли останні риби издихали, вони сказали їм:
- Із сьогоднішнього дня ви більше не будете їсти людей, а станете харчуватися тільки іншими рибами.
Потім брати пішли війною на змій людей, що пожирали, і всіх їх перебили.
Та над кожною змією повторювали вони те, що виголошували раніше над убитими птахами й рибами:
- Із сьогоднішнього дня ти не будеш більше їсти людей.- Та кожної розповіли, чому вона повинна харчуватися.
Після того як вони вбили найстрашнішу змію, вони склали бойову пісню, яку й зараз співають у індійських селищах. Бразабоські народні казки