Якось раз улаштувала діва Марія бенкет на небесах і запросила всіх звірів. Але як доправити на бенкет запрошених? Риби могли піднятися по веселці. Метелика, жуки та інші комахи могли злетіти разом з вітром. Птахам-Те простіше всіх виявилося: маши собі крабоми, поки до хмар не доберешся, а там і входь собі спокійно у блакитні небесні брами. Але ось із чотириногими й земноводними було куди складніше. Довго думали-ворожили, судили-виряджали, як зробити, і нарешті придумали: птаха, зібравшись зграями, піднімуть у царство небесне кабанів, оленів, ягуарів, морських свинок, видр, муравьедов і всіх інших.
Та побігли чаплі розносити звістка про свято й збирати запрошених. Раз у раз у лісі піднімалася метушня, чулися лементи, подихи, стогони, сміх, і раптом у небо злітав який-небудь броненосець, увесь обв'язаний ліанами, які цілі зграї птахів тримали у дзьобах. Птахи щосили намагалися як слід виконати доручене їм справа.
Товсті капивари й різні рачки не могли піднятися по веселці й металися зі сторони убік, долаючи всіх проханнями про допомогу. Тоді довгоногі журавлі стали розстеляти у низинах пончо, збирати туди недотеп і, побравши кінці пончо у дзьоби, переносили їх на небо. Так усі і йшло, поки не з'явилася черепаха й не підняла шум:
- А хто мене відвезе на небо? А хто мене відвезе на небо?
Ніхто не праг піднімати черепаху: вуж занадто вона більша, важка й нескладна. Та трапилося так, що там пролітав стерв'ятник (а був він дуже злобливий, треба вам сказати), почув ці розмови, склав свої жалобні крила й сказав:
- Давайте я доправлю цю громадину на небо! Зібралися отут усякі річкові мешканці дивитися, як це стерв'ятник повезе черепаху. Стерв'ятник і говорить:
- Улазь-но мені на спину, кума!
Так хіба може черепаха кудись влізти! Та всі звірі стали допомагати їй піднятися на стерв'ятника. Коли їм це вдалося, усе завмерли: щось далі буде? Стерв'ятник змахнув своїми крабоми, схожими на обтріпані парасольки, і полетів.
Летів він, летів, але черепаха - наїзник неважливий: те у одну сторону сповзе, то у іншу, то на шию стерв'ятникові з'їде, то на хвіст. Стерв'ятник їй і говорить:
- Сиди спокійно, кума, тримайся міцніше за луку сідла. А якщо будеш смикатися, то...
Через півгодини стерв'ятник, обливаючись потім, зрозумів, що не зможе доправити свою громіздку ношу на небо. Тоді він різко змахнув крилом, і - полетіла черепаха вниз! Вона пробила хмари, упала на рівнину, а панцир її розбився вщент.
Стерв'ятник бачив це зверху й тільки плечима пожав:
- Ну й народилася ж така безглузда тварина, що їй і на небо не піднятися! Та затрясся від сміху.
Але діві Марії його вчинок не сподобався, і на кару вона заборонила йому відпочивати на жив деревах, що зеленіють, а у їжу йому призначила одне падло.