У далекі часи, коли кибунго на всіх страх наводив, діти по вечорах не змели виходити з будинку. Кибунго нишпорив біля села й страшно завивав:
у - у - у, а коли бачив дитину, то вистачав його й з'їдав.
Жила-Була одна жінка, і була у неї дочка. Не сиділося дівчинці будинку по вечорах - те до сусідів забіжить, то рідних відвідає. Мати їй говорила:
- Не ходи з будинку, дочка, піймає тебе кибунго й з'їсть! Але вперте, неслухняне дівчисько пропускало її слова повз вуха. Та ось одного разу вночі кибунго схопив її посадив у мішок і поніс у ліс. Дівчинка запекла:
- Схопив мене кибунго, Тягне мене у ліс, Допоможи мені, мама, Кибунго мене з'їсть.
А мати їй відповідає:
- Говорила тобі мати, Ночами не смій гуляти!
Почула це дівчинка, і давай і давай інших рідних на допомогу кликати, але ніхто не вийшов, усе відповідали їй те ж саме. Плаче дівчинка, а кибунго її усе далі тягне. Проносив він її повз будинки, де інша її родичка жила, але ніхто не став їй допомагати. Отут її бабуся почува, як люди кричать:
- Кибунго схопив дівчинку!.. Тягне її у ліс!.. Бабуся кинулася із усіх ніг до вогнища, поставила на вогонь горщик і розжарила рожен у вугіллях. Коли кибунго проходив повз її будинок, дівчинка запекла:
- Схопив мене кибунго, Тягне мене у ліс, Допоможи, бабуля, Кибунго мене з'їсть.
Але й бабуся відповіла їй, як усі інші. Кибунго зрадів й пішов далі своєю дорогою. А бабуся тим часом схопила горщик з окропом, кинулася на вулицю й хлюпнула окропу кибунго на п'яти. Кибунго так і підскочив, і мішок з дівчинкою упустив. Тоді бабуся вихопила з вогню розпечений докрасна вертів і застромила його кибунго у зашийок. Він і здох. Бабуся побрала внучку до себе й ніколи більше не пускала її до батьків. А у дівчинки пропало полювання бігати по сусідах, коли стемніє.