Сейуси - так індіанці племен тупи називають сім зірок, і цим же іменем кличуть вони страшну відьму, яку вічно терзає голод. Стара Сейуси завжди за ким-небудь женеться, щоб його з'їсти. Вона може переслідувати людину усе життя. Ось послухайте, як переслідувала вона одного юнака. Розповідають, що якось раз один юнак вудив рибу, сидячи на настилі з жердин. Він і не помітив, як Сейуси прожора підплила по рукавові ріки, тягнучи за собою рибальську мережу. Вона ще бачили помітила на воді тінь юнака й накинула мережу прямо на неї. Рвонула мережа, думаючи, що юнак уже там, але юнак тільки засміявся, дивлячись на бабу зі свого високого настилу, схованого зеленню.
Сейуси-Прожора почула цей сміх і підняла голову.
- Ах, ось ти де! Злазь на землю, внучок. Юнак відповідав:
- Я-Те? Ні, не злізу. Баба сказала:
- Дивися, нашлю ос!
Та наслала - самих лютих. Але юнак відламав гілку від дерева й перебив усіх ос.
Баба сказала:
- Злазь, онученя, а то нашлю мурах токандира. Це дуже страшні мурахи - більші, чорні, збройні жалом, як оси; кусають нестерпно боляче, і від їхнього укусу буває сабона лихоманка.
Але юнак не злякався й не сліз зі свого настилу. Тоді баба наслала на нього мурах токандира, як і обіцяла. Мурахи накинулися на юнака такою лавиною, що йому нічого іншого не залишалося, як стрибнути у воду, щоб урятуватися від них. Відьмі-Прожоре тільки цього було й треба: вона спритно накинула мережу на юнака, заплутала його так, що він не міг навіть пошевельнуться, і потягла у своє житло. Прийшовши додому, вона залишила мережу з видобутком у порога й пішла у ліс збирати хмиз, щоб розпалити багаття. Коли стара відьма відійшла, з будинку вийшла її дочка й сказала:
- Як дивно: мати, коли вертається з полювання, завжди мені розповідає, яку дичину принесла. Сьогодні вона не сказала ні слова. Подивлюся-но, що у неї у мережі.
Із цими словами ведьмина дочка розплутала мережу й побачила юнака. Юнак сказав їй:
- Спрягти мене.
Дівчина сховала його, а потім побрала великий дерев'яний пест, яким баба товкла зерно, обмазала його воском і, щільно обернувши мережею, поклала на те місце, де тільки що лежав пійманий юнак. Тим часом баба повернулася з лісу й розпалила вогонь під ґратами для смаження м'яса, установленої на чотирьох ціпках з розвилкою на кінці. Потім підняла мережу з видобутком і поклала на ґрати жаритися. Коли пест почав нагріватися, віск розтопився й став стікати вниз, а згоріла мережа лопнула. Отут відьма побачила, що замість юнака присмажує пест. Прожора розлютувалася й закричала на дочку:
- Якщо не віддаси мій видобуток, я вб'ю тебе! Дівчина злякалася. Вона побігла у зарості, де ховався бранець, і веліла йому нарізати листи пальм і сплести з них кошика, щоб потім перетворити їх у різні тварин. Юнак послухався ради ведьминой дочки й сплів кошика з пальмових листів. Не встигнув він закінчити свою роботу, як з'явилася прожора Сейуси й прагла вже накинутися на нього, але у цю мить він крикнув кошикам:
- Обернете тапірами, оленями, дикими кабанами!
Та кошики обернули тапірами, оленями й дикими кабанами. Та відьма всіх їх зжерла.
Коли юнак побачив, що у баби залишилося вже мало їжі, він утік до ріки й змайстрував пастку, у яку впіймалося багато риби. Коли баба прийшла до ріки, те відразу ж побачила ловуш-ку й, увійшовши у неї, прийнялася їсти рибу.
Поки вона їла, юнак поспішив піти звідти. Ведьмина дочка нагнала його на стежці й сказала на прощання:
- Як почуєш, що птах співає: Кинн-Кинн, кинн-кинн, - так знай, що моя мати близько й може схопити тебе.
Юнак запам'ятав ці слова й пішов далі. Довго брів він навмання, як раптом почув, що у галузях немов запік птах: Кинн-Кинн, кинн-кинн. Отут він згадав, що сказала йому ведьмина дочка, і побіг без оглядки. Біг, біг, поки не побачив на дереві цілу юрбу мавп, які їли мед. Він підбіг до них і крикнув:
- Мавпи, сховайте мене!
Мавпи посадили його у порожній горщик. Баба Сейуси прийшла, не знайшла юнака й рушила далі. Тоді обезья-ни витяглися юнака й відпустили з миром.
Та побрів він далі й довго брів навмання, як раптом почув у галузях: Кинн-Кинн-Кинн... Тоді він пішов до нори змії сурукуку й попросив її, щоб вона його сховала. Сурукуку пустила його у свою нору, і коли відьма наблизилася, то не знайшла його й пішла ні із чим.
Увечері юнак почув, як сурукуку радилася зі своїм чоловіком, як їм розпалити багаття й з'їсти гостя.
Коли вони вже приготували ґрати для смаження м'яса, десь на гілці закричав сокіл маканан, відомий мисливець за зміями. Юнак сказав:
- Дідусь маканан, дозволь мені поговорити з тобою. Маканан почув ці слова, підлетів ближче й запитав:
- Що трапилося, онученя? Юнак відповідав:
- Дві змії сурукуку прагнуть мене з'їсти. Маканан запитав:
- А скільки у них нір? Юнак відповідав:
- Одна всього.
- Почекай, - сказав маканан, вліз у нору й з'їв обох сурукуку. Тоді юнак пішов далі й вийшов з лісу на галявину до озера. Там він побачив гігантського лелеку жабуру, який із серйозним і похмурим видом ловив рибу й складав у більший очеретяний кошик. Юнак підійшов до птаха й попросив:
- Переправ мене через ріку, жабуру.
- Добре, - погодився жабуру, - тільки коли скінчу лов.
Коли жабуру наловив досить риби, він велів юнакові влізти у очеретяний кошик і піднявся разом з ним у повітря, розкинувши величезні білі крила. Так летіли вони довго, а потім жабуру посадив юнака на дерево, сказавши, що утомився й вуж далі побрати його не може.
Оглянувшись, юнак побачив неподалік якийсь будинок. Він зліз із дерева й направився туди. Підійшовши до невеликого маниоковому полю біля будинку, він побачив стару жінку з доброю особою й поруч із нею - маленького лісового гризуна агути. Вони сварилися: жінка сварила агути за те, що звірок поїдає її маніоку.
Коли юнак підійшов і попросився відпочити, жінка повела його у будинок. Там вона стала розпитувати його, звідки він прийшов і навіщо. Юнак розповів цій жінці усе: як він пішов на ріку ловити рибу, як прийшла відьма Сейуси,
Як вона його потягла у своє житло. Він тоді був майже ще хлопчик. Жінка глянула на нього: тепер він був майже старий і вся голова була у нього сива.
Жінка довідалася його: це був її син. Так він повернувся у рідний будинок.