Кажуть, що одного разу старійшини племені зібралися, щоб попити настій з листів ипаду - листів коки, що заглушають голод. Та ось, коли вони зібралися йти, підійшла до них дівчина.
- Навіщо ти прийшла? - запитали старі.
- Як навіщо? Я прагну разом з вами попити ипаду.
Нічого не відповівши їй, старі відправилися у ліс, а дівчина залишилася у тому будинку, звідки вони пішли.
Після цього вона завагітніла, хоча й була увесь час одна. Двічі старійшини намагалися допомогти їй разродиться, але дитина, видне, не праг залишати материнської утроби. Зневірившись, її залишили у спокої. Та ось одного разу, коли вагітна переходила вбрід ріку, її вкусила у живіт риба траира, і жінка відразу народила сина.
Кажуть, що старійшини відразу ж відняли дитину у матері й віднесли його далеко у ліс, щоб та не провідала, де він, і не змогла знайти сина. Та хлопчик виріс у лісі. А ставши дорослим, іноді виходив до людей. Особи його видне не було, а від тіла, рук і голови виходив вогонь і лунав страшний гуркіт. Чуючи його, старійшини говорили:
- Жінки, відверніться, не дивитеся на нього! Так з'явився злий дух Журупари.