Розповідають, що одного разу, дуже давно, коли звірі вміли говорити, один хлопчик пішов з матір'ю до струмка, побравши із собою сопілочку, на якій він любив відіграти по вечорах, щоб дівчинки танцювали. Коли хлопчик повернувся додому, він побачив, що забув сопілочку у струмка. Він праг піти пошукати її, але мати не дозволила, тому що вже стемніло й настала година, коли звірі виходять із хащі на відкриті місця. Але хлопчик затявся й пішов. Звірі побачили, що він іде до струмка, і розв'язали сховатися у хащі, щоб схопити хлопчика, коли він піде назад, і з'їсти. Та ось, коли хлопчик пішов додому, звірі його оточили й сталі запитувати, що він робить у таку пізню годину. Хлопчик відповів, що він ходив до струмка шукати свою сопілочку, на якій він любить відіграти по вечорах, щоб дівчинки танцювали. Тоді звірі веліли хлопчикові зіграти для них, щоб і вони теж могли потанцювати. Хлопчик побрав сопілочку й заграв: Филеле, филеле Бабамин-Оку, филеле!
Та ось вийшов танцювати ягуар. Танцював, танцював, зовсім знесилився й пішов у ліс. Потім пішов танцювати інший звір, потім ще один, і скоро вже всі звірі кружлялися у танці. Танцювали вони, танцювали, а потім один за іншим ішли у хащу.
Бідний хлопчик уже так утомився, що просто не міг більше відіграти. Мавпа ввійшла у коло й запекла: Пограємо, пограємо, Потанцюємо, потанцюємо, Китикау, китикау...
Нарешті усе пішли й залишився один баранчик. Він підійшов до хлопчика, побрав сопілочку, а хлопчика прогнав. Та почав відіграти. Хлопчик давно вже був будинку, а баранчик усе відіграв.
А звірам у хащі лісу жахливо хотілося з'їсти хлопчика, і вони говорили між собою:
- Братик баранчик танцює занадто довго. Зараз ми братика баранчика теж з'їмо.
Коли баранчик утомився відіграти, він кинув сопілочку й утік. Почувши, що стало тихо, звірі вийшли з хащі, але вже не знайшли нікого: ні хлопчика, ні баранчика.