Без хазяїна жила
Встарь земля. У степах зелених,
Сидячи у сідлах, як на тронах,
Правили степів сини.
Вкруг їх свитою табуни
Диких коней кружляли:
У пампі усе вільні були;
Ні багаті, ні бідні -
У пампі були усе рівні.
Нікому не підкорялися
Пастухи - спробуй, торкни!
Але й слуг не знав гаушо:
Веселили йому душу
Лише спис, кулі так кінь...
Але одного разу зла влада
У пампу пазурі запустила,
Сонце жалобою закрила,
Сіючи всюди кров і страх;
На невільничих судах
До нас везли рабів у ланцюгах...
Але, відринувши рабства тягар,
Всунув гаушо ногу у стремя,
Та без скарг на долю
Піднявся він на боротьбу.
У битві за волю впало
Хоробрих пастухів чимало,
Але зате волю влада
Не змогла у них украсти!
Та по всій зеленій пампі
Височіли й отут і там
Вістря вівчарських копій -
Пам'ятники хоробрим.
Керу-Керу - птаха пампи
Ті місця - юдоль суми -
Скорботною зграєю облітали
Та парили знову й знову
Над землею, що вбрала кров.
Та, ваблені дивовижною силою,
Сіли розсипом сумовитої,
Кожна у вістря
У битві полеглого списа
Над передчасною могилою...
Та з тих пір, застигши миражем,
Керу-Керу ні на годину
Скорботних не заплющує очей
У могили вічним стражем;
Та коли у ночі безмовної
Раптом пролунає лемент жахливий,
Керу-Керу скорботний лемент, -
Те встає на бій кривавий
Дух, що почив тут зі славою, -
Дух гаушо - у цю мить.
Промайне у низині топленням
Керу-Керу тінню боязкої -
Страж беззмінний тутешніх місць,
Випромінюючи світло надії
Їм, що навік зімкнули вежди,
Сплячим вічним сном окрест.