Жив-Був хлопчик, який ставив у лісі сільця на птахів з тієї пори, як став входити у розум. У кожної пійманої пташки він виривав по два пера -одне із крила, інше із хвоста - і складав їх у мішок. чи Довго, чи коротко, але набрався у нього цілий мішок пір'я. Батько й мати запитували його:
- Синок, на що тобі стільки пір'я?
- Нехай собі лежать, вони мені придадуться, - відповідав хлопчик.
Одного разу сім'я хлопчика зібралася ловити рибу на далеку ріку. Усе у будинку ще напередодні почали готуватися у дорогу: хто куховарив, хто перевіряв гачки й верші, хто лагодив мережі. Один хлопчик нічого не робив. Коли прийшов час відправлятися у шлях, він побрав свій мішок з пір'ям і закинув його за спину. Батько запитав його:
- Синок, навіщо тобі цей мішок?
- Він мені придасться, батько.
Коли вони добралися до місця, усе вилучили свою ношу на землю, тільки хлопчик не випускав свого мішка з рук. Нарешті усе було готове, і почався рибний лов. Хтось сказав:
- Знаєте, а тут водиться кибунго...
- Ось ще! Нічого подібного... - відповідали йому.
Так вони сперечалися, водиться там кибунго чи ні, - як раптом здалеку, з лісу, донеслося жахливе ревіння. Усі страшно перелякалися.
- Ой, так це ж кибунго!
- Я адже вам говорив!
- Що з нами буде?
- Усе пропало, не мабуть нам рідного будинку, з'їсть нас кибунго! Коли усе кинулися бігти, хлопчик сказав:
- Послухайте мене. Нікуди бігти не треба, спокійно стійте на місці й тримаєте міцніше улов.
Потім він вибудував усіх у ряд, і кожному дав по два пташині пера - одне із крила, інше із хвоста, і велів:
- Перо із крила поберіть у зуби, а перо із хвоста суніть під мишку. Роздавши всім пір'я, він струснув мішок, два пера, що залишилися побрав собі й устав у ряд останнім. Та отут з'явився злобливо ревучий величезний кибунго. Він уже простягнув свої страшні лабети до батька хлопчика, який стояв першим у ряді, але хлопчик раптом запік:
- Не смій батька мого вистачати, Не те тобі не минути лиха.
Кибунго заричав і простягнув лапу до матері хлопчика, але хлопчик запік:
- Не смій мати мою вистачати, Не те тобі не минути лиха.
Так кибунго пройшов уздовж усього ряду, але нікого з рідних хлопчика не торкнув, тому що коштувало йому виготуватися, як хлопчик заспівував свою пісню. А як тільки кибунго проходив повз, у кожного виростали крила. Коли кибунго дійшов до хлопчика, той теж одне перо побрав у зуби, а інше сунув під мишку, і у нього виросли крила. Та тоді всі вони змахнули своїми крабоми: р-р-р! - і полетіли додому. А як тільки прилетіли й селі у дворі відсапатися, то заговорили:
- Ну всі, тепер кибунго вуж не з'явиться! Настав час зайнятися уловом. Хлопчик отут говорить:
- Прийде кибунго, прийде.
Задумалися отут усі, як би їм покінчити із проклятим кибунго. Хлопчик і говорить:
- Давайте вириємо глибоку-глибоку яму перед дверима й застромимо у неї коли. Потім зробимо пугало й посадимо біля ями. Кибунго кинеться на нього й звалиться у яму на коли. Отут-Те ми його й прикінчимо.
Сказане - зроблене. Викопали яму, застромили туди коли, прикрили її гілками й банановими листами, а зверху землею присипали. Потім з'єднали навхрест два ціпки, обрядили їх у штани й сорочку, а потім і капелюх пристосували. Коли усе було готове, вони сховалися.
Скоро почулося ревіння кибунго, потім він і сам з'явився, побачив людину у порога, кинувся на нього й звалився на коли. Отут усе: чоловіка, жінки, діти - кинулися на нього, хто із дрюччями, хто з ножем, хто із серпом, і як оком змигнути прикінчили кибунго. Ну й радість же була потім: не страшний більше їм був кибунго, лови собі рибу, де прагнеш! А вуж як хлопчика хвалили! Адже він не тільки врятував їх з лабетів кибунго, але й підказав, як з ним покінчити.