За якоюсь подобою завіси, немов витканого з лусочок золотої макрелі, перебувало велике, залите світлом підземелля. На прозорій лавочці, меча різнобарвні блискавки, сиділа прадавня баба, зморшкувата й згорблена!
У руках її була біла паличка, яку вона те так, то сяк повертала, немов відіграючи нею: зв'язувала те, що розв'язалося, скручувала те, що розкрутилося, словом пряла свою пряжу.
- Господарка, - сказала, що супроводжувала гаушо тінь, - ось хто до вас подарував!
- Ну раз ти подарував, ти з'явився, так проси чого прагнеш, - відповідала вона. Висохла баба встала, випрямилася, і суглоби її захрумтіли; вона підняла свою паличку, і негайно ж чарівна паличка вилила на неї цілий дощ променів, так у буру з важких хмар ллє дощ.
- Ти пройшов усі сім випробувань у печері Жарау, а тому я дозволяю тобі із семи радостей вибрати одну, - сказала баба.- Вибирай! Прагнеш бути щасливим у грі, наприклад, у карти, які тасують руками, у кості, якими править доля, на перегонах, у лотереї... прагнеш?
- Ні, - відповідав гаушо, миттєво змінившись у особі - його погляд став походити на погляд сновиди, який бачить те, чого не бачать інші... або на погляд кішки, яка проводжає очима щось, що незримо проноситься у повітрі...
- Може, ти прагнеш відіграти на гітарі й співати, зачаровуючи жінок, які будуть тебе слухати... і мріяти про тебе, і йти на твій заклик, так само покірно, як птаха, зачаровані поглядом змії, і віддаватися твоїм поцілункам, твоїм бажанням, мліючи у твоїх обіймах?
- Ні, - вимовили губи у відповідь на це.
- Може, ти прагнеш довідатися таємницю трав, корінь, соків рослин? Довідавшись цю таємницю, зможеш лікувати недуги тих, кого любиш, або насилати хвороби на тих, кого ненавидиш... зможеш обдаровувати людей сновидіннями, зводити з розуму, угамовувати голод, угамовувати кров, покривати тріщинами шкіру, руйнувати кості... з'єднувати розлучених, знаходити пропажі, виявляти заздрість... прагнеш?
- Немає!
- А може, ти прагнеш, щоб твій ворог не уник твоєї рушниці, списа
Або ножа, не уник навіть у темряві або на далекій відстані, навіть якщо він дуже моторний або якщо він попереджений, навіть якщо він сабоніше або хитріше тебе?
- Немає!
- Прагнеш веліти у своєму краї, щоб усі безмовно тобі корилися?.. Або ти прагнеш довідатися чужі мови, щоб тебе розуміли всі чужоземці?
- Немає!
- А може, ти прагнеш стати багатієм, одержати землі й худоба, табуни коней і череди корів?
- Немає!
- А може, займешся живописом, будеш писати звучні вірші, повести про страждання, смішні п'єси або музику, що тішить слух, чеканити виробу із золота, висікати статуї з мармуру?
- Немає!
- Ну, раз ти нічого не прагнеш, раз ти нічого не вибрав з того, що я тобі запропонувала, розмова кінчена, ти вільний. Ступай!
Ремствуючи у глибині душі на себе, гаушо не рушив з місця; він думав про те, чого праг просити, але не міг.
- Я прагну одержати тебе, чарівна ящірка, тому що ти - це усе!.. Ти - усе те, чого я не знаю, хоча я й догадуюся, що воно існує поза мною, навколо мене й треба мною... Я прагну одержати тебе, чарівна ящірка! Отут кромішня тьма, не порівнянна навіть із самою темною ніччю, опустилася
На всі навколо, на воцарившуюся тишу, і якась сила штовхнула прибульця у стіну.
Гаушо зробив крок, інший, третій і раптом пішов назад; він повертав те праворуч, те ліворуч, піднімався й спускався й нарешті вийшов до входу у печеру, через який увійшов.
Він побачив, що кінь його спокійно коштує, прив'язаний до дерева; навколо ті ж заросли, удалині - ті ж відкриті простори, на яких з однієї сторони пасся худобу: бики, корови; з іншого боку - меж чагарників текли сріблисто-білі води струмка.
Він згадав, що тільки що не бачив, не чув, не говорив: він спав, але страх не позбавив його свідомості.
Згадав те, що йому пропонували, але він не вибрав нічого, тому що праг одержати усе... і у пориві сліпої люті вирішився знову спробувати щастя...
Він повернувся до того місця, де був вхід у печеру... але наткнувся на стіну, а вірніше, гору. Тверда земля, непрохідний ліс, висока трава... і ні щілини, ні тріщини, ні діри, ні печери, ні підземелля, ні грота - тут не міг би сховатися й дитина - де вуж було пройти дорослому чоловікові! Засмучений і пригноблений, гаушо відв'язав коня, підхопився у сідло, на, коли він торкнув поводи, йому здалося, що там, де був прив'язаний кінь, він бачить ризничего, бачить його смутну бліду особу, протягнену руку й чує його слова:
- Ти не побажав нічого, ти сабоний духом і чистий серцем, це правда; але ти не вмієш керувати думкою й утримувати мову!.. Не скажу тобі, добре ти зробив або погано. Але тому що ти бідний, а бідність цей тягар, прийми від мене подарунок. Цієї золотої монети торкнулася чарівна паличка, тепер вона дасть тобі стільки монет, скільки ти побажаєш, але проси тільки по одній, ніяк не більше, і зберігай її на пам'ять про мене!
Та зачарований ризничий розчинився у тіні дерев. Гаушо вилучив монету у кишеню свого пояса гуайаки (Гуайака - широкий лакований пояс із кишенями для грошей, зброї і т. д., який носили бразабоці ) і торкнув поводи.
Сонце вже хилилося до заходу, і гора Жарау відкидала довгу тінь, ложившуюся на болотистий луг і заросли у її підніжжя. По дорозі додому гаушо проїхав повз невеликий раншо, що стояв на пологом бережу; двері будинку заміняли шкіра; гаушо спішився й увійшов у крамницю, у якій околишні жителі у обмін на одяг, шкіру або домашня худоба купували міцні напої, а тому що ковтка у гаушо пересохнула, а у голові шуміло, він наказав подати йому провина.
Він напився, витягся з гуайаки монету й розплатився; витрата була настільки невелика, а здачі так багато, що він здивувався: він не звик бачити стільки грошей, та ще своїх... Він висипав гроші у гуайаку, відчувши їх вагу й почувши їх глухий брязкіт, мовчачи підхопився на коня й поїхав далі. По дорозі він думав про те, що йому потрібно купити. Думав про збрую, зброю, одяг, хустках, чоботах, про новий коня, про шпори й про різні прикраси, він думав, як він буде об'їжджати околиці, роздавати щедрою рукою золоті крузадо, і запитував себе, чи може чарівна монета обдарити його купою грошей, на які він зможе купити усе, що побажає... Він приїхав у своє селище й, як людей обережна, нікому не сказав ні де був, ні що сьогодні робив, сказав тільки, що втратив бурого бика, якого пас; а наступного дня, ні світло ні зоря, виїхав, бажаючи перевірити, чи здійсниться обіцянка.
Він купив у торговця франтівський костюм, та ще кинджал, та ще підшивку для штанів зі срібними кільцями, та ще батіг на великому кільці. Та всі покупки обійшлися йому у три монети.
Кров застукала у нього у скронях; він до болю стис зуби, заморгав очима, у нього навіть подих перехопив: усе ще не вірячи самому собі, він сунув руку у свою гуайаку під залатаним пончо... у неї впала монета, потім інша, потім третя, потім четверта... Рівно чотири монети! Але падали вони не по дві, не по три й не по чотири, а одна за інший, і щораз по одній...
На раншо гаушо повернувся з повнісіньким валізою, але, як людей розсудлива, нікому не розповів про те, що трапилося,. Наступного дня гаушо поїхав по іншій дорозі до іншого, більшого торговця, у якого було більше різних товарів. Цього разу він зробив список усього, що потрібно було купити, і вимагав потрібні йому речі один по одному, стежачи за тим, щоб треба було платити по одній монеті й щоб встигнути повернути покупку, якщо річ буде коштувати дорожче однієї монети. Це звичайно ніяково, що правда, то правда, але зате не прийде платити зайве. Усього він заплатив п'ятнадцять монет.
Та знову він сунув руку у гуайаку під своїм залатаним пончо, і негайно у неї впала монета... інша... третя... четверта... п'ята й шоста... і так, по одній, усі п'ятнадцять монет!
Торговець брав монети й клав їх на прилавок у міру того, як одержував їх з рук покупця; коли ж той розплатився, він сказав, глумливо й підозріло:
- Ну й ну! Кожна ваша монета - що твій кедровий горішок: з неї треба нігтями шкарлупки очищати!
На третій день по дорозі гнали табун коней; гаушо зупинив його, облюбував партію, домовився з табунником про продаж коней, і, тому що не торгувався, угода відбулася.
Удвох з погоничем вони ввійшли у середину табуна - тільки так вони змогли відібрати коней; гаушо вибирав те одну, у якої йому подобалася голова, те іншу, у якої йому подобалися очі або вуха; він обертав тонке ласо з невеликою ковзною петлею на кінці й накидав її на, що сподобався йому жеребця; якщо у якого-небудь коня йому подобалися копита й вона була без вад, він відводив у свою кошару і її.
Накидане око пастуха жодного разу не помилилося, і тридцять чудових коней були виведені з табуна, за них випливало заплатити сорок п'ять монет.
Та ось поки коня пили й щипали зелену траву, гаушо й табунник відійшли у тінь фігової пальми, що росла на краю дороги. Не до кінця ввірувавши у чудо, гаушо сунув руку у гуайаку під своїм залатаним пончо... і негайно у неї посипалися одна монета за іншою: одна, три, шість, десять, вісімнадцять, двадцять п'ять, сорок, сорок п'ять!.. Здивований настільки незвичайно повільним способом розплати, торговець кіньми не стримався й помітив:
- Друг, твої монети що горіхи жерива: падають по одному!..
Піддавши у такий спосіб чарівну монету випробуванням, гаушо нарешті у неї повірив.
Тоді він орендував поле й купив десять тисяч голів худоби. Ця покупка коштувала йому більше трьох тисяч монет готівкою. Цілий день витратив бідолаха, дістаючи їх одну за іншою з гуайаки. У нього боліла рука, нило тіло; ніхто його й пальцем не торкнув, а він почував себе так, немов його побили; жодного разу у його гуайаку не впали дві монети одночасно.
Чекаючи, поки гаушо збере необхідну суму, торговець вийшов, випив мату й перекусив; коли ж, пізно ввечері, він повернувся під навіс, гаушо усе ще викладав монету за монетою!.. Гроші були сплачені, коли вже стемніло.
Заговорили про багатство гаушо у народі. Усіх вражало, що ще вчора він був ледве чи не жебраком, ходив у жалюгідному лахмітті, яке змушувало багатих людей відвертатися, а сьогодні... Заговорили й про його дивну манеру розплачуватися: адже він завжди витягав з кишені одну монету, і ніколи, ніколи не платив навіть двох монет відразу.
Траплялося, що йому пропонували купити що-небудь і за недорогою ціною,
Однак щораз повторювалося те ж саме. Чудеса, та й годі!
Дивом це було й для нього самого... він був багатий... дуже багатий... але одержував тільки по одній монеті: вони сипалися, як горіхи з дерева жерива – по одному... Так по одному вилущують і кедрові горіхи...
Чудо, сьогодення чудо й для нього... він... багатий... дуже багатий... Але всі гроші, які він одержував, виручаючи їх при угодах або від продажу чого-небудь, зникали із залізної скрині, де він їх зберігав, зникали, немов розчиняючись у повітрі...
Він був багатий... дуже багатий, і у нього завжди вистачало грошей, щоб купити те, що йому подобалося: досить було сунути руку у гуайаку, і монети починали сипатися... але ніколи жодна монета не залишалася у його кишені або у скрині, вони випаровувалися, немов вода на розпеченій цеглі...
Та ось поповзли слухи... люди стали говорити, що гаушо уклав договір з дияволом, що його гроші прокляті, тому що ті, хто з ним мав справу, і той, хто одержував від нього гроші, згодом укладали невигідну угоди й втрачали рівно стільки, скільки одержали з його рук.
Він купував і розплачувався у усіх на очах, що вірно, те вірно, торговець пред'являв йому рахунок і одержував гроші, це так, але угода, що вживає, свідомо була збитковою.
Сам він теж продавав і одержував гроші, і це вірно; але гроші, які він складав і зберігав, немов ніс вітер, ні, їх ніхто не крав і гаушо не втрачав їх, але вони зникали, немов віднесені вітром.
А слухи усе повзли й повзли; тепер уже говорили про те, що отут, звичайно, не обійшлося без чаклунства у печері Жарау, куди гаушо часто навідувався, і що там - те, видне, він і продав душу за ці гроші...
Та ось заспішили до печери Жарау: гарячі голови на світанку, хто похитрее - з настанням темряви, ну а сміливці - або опівночі, або з першими півнями.
А тому що у цей шлях люди пускалися тайкома, вони, як тіні, нишпорили у тіні дерев, але так і не знаходили ні входу у печеру стіни, що ні перепиняє шлях, і голосно волали до святих...
Гаушо, однак, усі стали цуратися, як скаженого бика. Йому навіть не з ким було поговорити: на самоті він їв смажене м'ясо, на самоті пив мату, і компанію йому становили хіба що собаки, які вили те поодинці, те всі разом.
Поденники йшли від нього й наймалися на роботу до інших; торговці відмовлялися як купувати у нього, так продавати йому, а перехожі обходили стороною, тільки щоб минути його навіс.
Задумався отут гаушо, і міцно, про причину своєї самітності, яка його стало терзати й валити у зневіру.
Сіл він на коня й поїхав у гори. А під'їхавши до гори Жарау, почув шум і з болотистого лугу, і із заростей на березі ріки, але, подумавши, що це, мабуть, дикі коні, початків підніматися на гору. Але те не були ні потривожені дикі коні вовк, що ні тікає, ні нишпорить у ropax броненосець; те були люди, люди, що ховалися друг від друга й від нього. Під'їхав він до так добре його знайомим і пам'ятним деревам, а під'їхавши, побачив бліду смутну особу зачарованого ризничего. Та першим, як і належало, заговорив, а сказав те ж, що й минулого разу:
- Благословенний господь бог наш!
- Та нині, і прісно, і повік, амінь! - відповів сумний ризничий.
Отут гаушо, не сходячи з коня, кинув до його ніг золоту монету й сказав:
- Побери її! Я віддаю перевагу бідності тому багатству, що принесла мені ця монета; вона неразменна, це правда, але здається мені, що на ній лежить прокляття, тому що вона завжди одна, і той, кому вона дістається, приречений на самітність!.. Вибачай! Зберігай тебе, бог ризничий!
- Слава богу! - сказав ризничий і, упавши на коліна, склав руки, як на молитві.- Втретє ти призвав ім'я господне, друг мій! Воно зруйнувало чари!.. Спасибі тобі! Спасибі! Спасибі!
Та у ту ж мить, коли втретє пролунало ім'я господне, гаушо почув гуркіт, страшний гуркіт, що оголосив усю округу; гора Жарау здригнулася, здригнулася від верху до низу. Та негайно у височині, на вершині гори спалахнув, здійнявся, заблискав і згас високий, як сосна, мова полум'я, а коли він згас, з гори повалив чорний дим, який вітер ніс удалину, ніс у усі сторони широкої рівнини; дим клубився, клуби його носилися у повітрі, немов здичавіла череда тварин, які не розбирають дороги, потім розшаровувався, розповзався, розсіювався.
Ризничий сказав, що це горять сховані у печері скарби.
Шум і гуркіт стояв над горою, що звалилася: те шуміли гнездившиеся у підземелля злі сили, шуміли й розбігалися, як перелякані пташенята куріпки.
Тепер гаушо бачив гору наскрізь, точно вона була прозорою. Він бачив усе, що відбувалося у її надрах; її мешканці: борці, ягуари, кістяки, карлики, прекрасні дівчата, гримуча змія - усе сплелися у один глибокий, усе кружлялися, усе ізвивалися у червоному полум'ї, яке спалахувало й гаснуло у всіх підземних коридорах, з яких ішов дим, ішов усі густіше й густіше; рева, лементи, вереск, виття, стогони зливалися у гул, який стояв над гребенем гори. Зморшкувата баба перетворилася у ящірку, ящірка - у мавританську
Принцесу, мавританська принцеса - у прекрасну індіанку із племені тапуйяс. Та негайно бліда й смутна особа стала особою ризничего із церкви святого Фоми, а ризничий, у свою чергу, перетворився у безстрашного жителя Рио-Грандові...
Та ось, коли були зруйновані чари, які висіли над людьми колишніх часів, з далеких країв, ця пара, з'єднана самої Долею, що й стала її игралищем, - Долею, яка розпоряджається всіма нами, ця пара, взявшись за руки, подібно закоханим, відвернулася від місця свого ув'язнення й спустилася на рівнину, на чистий, рівний, зігрітий ясним сонцем, зелений луг, увесь посипаний жовтими маргаритками, фіолетовими ірисами, білими нігтиками, що запрошує ступити на шлях щастя, удачі, спокою... Гаушо теж не захотів бачити, що буде далі; він осінив широким хрестом спершу себе, потім кінь, потім торкнув поводдяй потихеньку з легким серцем і співаючою душею спустився по схилу гори. Та хоча він знову став бідняком, тепер він зі спокійною совістю їв м'ясо, пив мату, відпочивав після обіду, - словом, зі спокійною совістю жив! Такий був кінець печери у горі Жарау, яка проіснувала двісті років, - вона виникла у деякий час із Сьома селищами; тоді-те й почалася вся ця історія.
Злого духу Аньянга-Питана з тих пір теж більше ніхто не бачив.
Говорять, що він ховається від злості, адже до нього не перейшла сила ящірки, яка виявилася жінкою.