Легенда індіанців умутина, що населяють верхів'я ріки Парагвай Якось увечері чоловік, якого кликали Сапало, приліг на циновку біля своєї хатини й став дивитися на небо. Побачив він на небі гарну зірку й захотів, щоб вона спустилася до нього у образі прекрасної жінки. Та відразу задрімав, утомившись за день. Раптом хтось розбудив його, і він прокинувся злякано. Перед ним стояли дві жінки.
- Хто ви? - запитав він їх.
- Ми ті, кому ти наказав спуститися, - відповіли жінки.
Обидві залишилися з ним. Та обидві минулі так прекрасні!.. Сапало відправився на полювання й приніс їм багато дичини. Але жінки відмовилися їсти м'ясо, сказавши, що нічого подібного вони ніколи не їли, а завжди харчувалися смолою мастикового дерева. Та й тваринних таких вони теж ніколи не бачили. Та коли наступного дня він занурив пір'я птаха мугума у смолу, щоб зробити собі гарний браслет, жінки накинулися на смолу й з'їли майже всю. А тому Сапало довелося відправитися разом з ними на пошуки мастикового дерева. Але він не знайшов його. Тоді жінки, побачивши пальму бакабу, обвішану плодами, змусили Сапало піднятися на дерево, та й самі пішли за ним. Отут дерево стало рости. Сапало спробував зстрибнути з дерева, але жінки попередили, що якщо він це зробить, вони вистрілять із лука йому у сідниці.
Та довелося йому підніматися усе вище й вище, поки не зник він з виду. Жінки піднімалися слідом за ним. А дерево усе росло й росло. Нарешті вони
Досяглися неба.
На небі Сапало відчув себе дуже погано. Він нічого не їв, адже всі навколо харчувалися лише смолою мастикового дерева. Бачачи, як він мучається, виготовили небесні істоти міцну мотузку з волокна пальми тукума й прикріпили до неї величезний глиняний глечик, щоб той міг спуститися у ньому на землю. Та стали опускати його, а коли мотузка, на якій тримався глечик, скінчилася, прив'язали до неї ще одну. А через деякий час небесні жителі закричали, запитуючи Сапало, чи досягся він землі.
- Немає ще, - відповів той.
Тоді, прив'язавши новий шматок мотузки, вилучили вони його ще нижче. Та знову поцікавилися, на землі він чи ні.
- Поки ні, - відповів чоловік.
Однак, коли до землі залишалося зовсім небагато, небесні жителі мотузку відпустили. Та глечик розбився вщент. Осколки його перетворилися у різних черепах, а мотузка перетворилася у кобру. Так з'явилися на світі черепахи й кобра, яких раніше не було. Чоловік же на небі так схуд, що ледь тримався на ногах. Та, вернувшись у рідні місця, усім розповідав, що зірки харчуються однієї смолою, смолою мастикового дерева.