Як люди украли вогонь. Міфи про походження людей

У прадавні часи плем'я каваиб сушило їжу на сонце. Вогню не було. Та ось вождь племені каваиб, розумний і спритний Баира, відправився у ліс, щоб зробити "витівку". А "витівкою" називався у індіанців каваиб такий хитрий учинок, з якого плем'я витягало який-небудь корисний урок і пізнавало що-небудь нове. Баира зарився у мурашник і прикинувся мертвим. Прилетіла м'ясна муха, побачила мертве тіло й поспішила розповісти про знахідку чорному грифові урубу. Урубу був хазяїном вогню й носив його завжди із собою - прямо під крилом, говорять. Вислухавши муху, урубу спустився на землю разом з усією сім'єю: дружиною й дітьми. Урубу був у ті часи не просто хижим птахом - він був зовсім як людей. Говорять, у нього навіть були руки. Злетівши на землю, урубу зробив з жердин ґрати для смаження м'яса, поклав під неї вогонь і велів синам стерегти. Сини стали стерегти вогонь, але раптом побачили, що мрець поворухнувся. Сказали урубу. Однак урубу розв'язав, що синам здалося, і велів їм скоріше зарядити свої дитячі луки маленькими стрілками й перебити всіх м'ясних мух навколо мертвого тіла. А тим часом вогонь під ґратами добре розгорівся, і отут Баира разом підхопився, схопив вогонь і побіг. Урубу разом з усією сім'єю кинувся у погоню за злодієм. Баира сховався у дупло дерева. Урубу разом з усією сім'єю вліз у дупло слідом за Баирой. Баира вискочив з іншої сторони й стрімголов побіг крізь густий бамбуковий гай. Урубу не наздогнав його. Баира перетнув гай і вийшов на берег широкої- широкої ріки. Люди племені каваиб - його племені - очікували Баиру на іншому березі. Багато людей очікувало Баиру, дуже багато. Баира подумав: як же донести до них вогонь, який він украв у чорного урубу? Він покликав водяну змію, поклав вогонь їй на спину й послав її на той беріг, до своїх людей. Водяна змія - дуже шустра, і вона відразу ж помчалася стрілою. Однак на середині ріки вона спеклась і вмерла. Баира побрав камбито, довгий ціпок з гачкуватим кінцем - такі ціпки були у великому ході у його племені, - і підігнав вогонь до свого берега. Потім він посилав на той беріг інших змій, але всі вони, допливши до середини ріки, умирали: жодна не винесла жаркого вантажу вогню. Та Баира щораз ловив вогонь своїм камбито й підганяв до берега. Потім він піймав рака й поклав вогонь йому на спину. Рак доплив до середини ріки, але не витримав жаркого вантажу вогню й умер печений, зовсім червоний. Баира знову підігнав вогонь до свого берега. Потім піймав краба й поклав вогонь йому на спину. Краб доплив до середини ріки, але спекся й умер, зробившись таким же червоним, як раніше рак. Баира підігнав вогонь до свого берега й поклав його на спину водяній курочці. Водяна курочка - дуже швидка, і вона скоро доплила до середини ріки, але спеклась і вмерла. Тоді Баира піймав більшу жабу куруру. Жаба поскакала й - приг-скік -добралася до іншого берега, де очікувало плем'я каваиб. Але вона так утомилася, що була вуж зовсім напівмертва, і ніяк їй було не вискочити на землю. Тоді люди племені каваиб побрали камбито й підігнали жабу до берега. Та зняли вогонь у неї зі спини й віднесли у свою малоку - великий будинок, у якому жило усе плем'я. А Баира стояв на іншому березі й думав, як йому скоріше переплисти таку широку ріку. Але Баира був теж - чарівник: він велів ріці стиснутися, зробив великий стрибок, перестрибнув її й пішов до своїх людей. Так плем'я каваиб одержало вогонь і із цього дня стало жарити рибу й дичина на ґратах.