Жив на світі бідняк, голота перекітна, абияк перебивався він у халупці, з худих дощок збитої, смерті своєї щодня чекав. Зберігався у бідняка у сінях бурдюк з борошном. Так, на лихо, занадилася до нього лисиця борошно тягати. Вистежив бідняк лисові й став розумом розкидати, як би її піймати. Убогість проклята до того бідолаху довела, що не міг він і благенького замочка собі купити. А лисиця меж тем що ні ніч, то у сіни заглядає, і борошно у бурдюку усе тане так тане. Розв'язав тоді бідняк на двері клямку навісити - либонь та й попадеться лисиця. Так воно й вийшло. Одного разу ранком прокидається бідняк, глядь, а лисиця по сінях прогулюється, - виходить, попалася, злодійка. Вийшов бідняк у сіни, изловил лисові, зв'язав її, виволік у двір і притяг загострений кіл, прагне її вбити. (Сокири й того не було у бідняка.)
Бачить лисиця, що не зносити їй голови, і ну людину просити:
- Пощади мене, випусти! Я тебе за це на царській дочці женю. "Ось ще дурості які! - подумав було бідняк. - Знати, розв'язала лисиця
Мене облапошить!" А потім так розсудив: "Добре. Ну вб'ю я її, а яка мені від того користь? Якщо ж випустити лисові на волю, мабуть не посміє вона більше й носа сюди сунути. Відпущу-но я її на всі чотири сторони". Так і зробив. Тільки розв'язав лисові, а вона давай бог ноги й у ліс утекла.
"Ну, видне, не дочекатися дяки від злодійки", - подумав бідняк і закричав навздогін:
- Куди це ти, тіточка, кинулася? А лисиця йому у відповідь:
- Іду сватати царську дочку.
- Кинь ти свою витівку! - говорить бідняк. - Якби тобі й удалося висватати царську дочку, однаково мені її привести нікуди.
Але лисиця лише хвостом махнула:
- Не твоя турбота! Сказала й зникла у лісі.
Лисиця від свого слова не відступилася. Побігла вона прямо до царського палацу й незабаром благополучно добралася до місця. Огляділася й без далеких околичностей до варти.
- Хай бог помагає!
А варта відповідає:
- Спасибі, тіточки.
- чи Не можна мені побачити вельмишановного царя? - запитує лисиця.
- Почекай небагато, спершу довідатися треба, чи побажає цар прийняти тебе. Пішли стражники до царя й говорять, так, мол, і так, подарувала до палацу тіточка-лиса й просить допустити її до вашої величності по якійсь справі. Цар велів привести до себе лисові. Слуги передали лисиці запрошення, і лисиця вмить стала перед царськими очима:
- Хай бог помагає, вельмишановний цар!
- Спасибі, тіточка, - відповідає цар. - Яке нещастя привело тебе до мене?
Говорить лисиця:
- Вельмишановний цар! Не трапилося із мною нічого худого, а якщо дозволиш, я тобі скажу дещо...
Відповідає цар лисиці:
- Перед моїм троном кожний вільний говорити й просити, про що побажає.
Або тобі, лисиця, це невідомо? Коли є у тебе що-небудь на душі, кажи без стиснення!
А лисиця, що баба, - їй тільки дай мовою почухати, - і пішла й пішла.
- Вельмишановний цар! Чула я, що у тебе є дочка, вродою своєї прославлена на усе біле світло. А у мене є принц - не принц, а чисте золото. Люди про нього говорять, та і я скажу - не збрешу, що він у сто дев'ять
Раз пречервоній твоєї дочки. Тепер скажи - не чи прагнеш ти віддати свою дочку за моє Чистозолото?
- Так як же я її віддам! А ну як дитятко не згодне за твоє Чистозолото заміж іти! Адже кров не вода, дівці не накажеш!
- Давай тоді запитаємо царівну, - говорить лисиця, - подивимося, що вона відповість.
Негайно цар наказав покликати до нього дочку. Не встигнула царівна поріг переступити, як цар розповів їй усі навпростець і закінчив так:
- Так-Те ось, миле моє дитятко! Якщо прагнеш за лисициного принца йти, відкрийся нам, а немає - нехай тітка вбирається геть!
Вислухала його царівна, очі потупила й мовчить. А лисові начебто вітром підхопило - підлетіла до царівни й давай божитися:
- Клянуся, царівна, курячим сідалом, мій принц - чисте золото! Прекрасніше тебе у сто дев'ять раз і вдесятеро багатше батька твого! Отут і роздумувати нема чого - погоджуйся відразу, не пошкодуєш!
Бачить царівна, що батько теж не противиться, дала свою згоду й вийшла геть. Отут і говорить цар лисиці:
- Ну, тітка! Тепер ти відповідь наш знаєш, і нічого тобі іншого не залишається, як забирати мою дочку до себе. Тільки раніше чому через півроку ти за нею й не думай бути, - доти придане не буде готове. Так дивися приводь не менше ніж п'ятсот людей сватів, а коли більше набереш, і того краще.
Лисиця відразу покинула царський палац і єдиним духом махнула до свого Чистозолоту. Побачив бідняк тіточку, і повеселіло на душі - він адже й не сподівався зустріти з лисою. А як довідався, що лисиця висватала за нього царську дочку й через півроку повинен він їхати за царівною зі сватами, - занудьгував пущі колишнього. Заблагав принц Чистозолото:
- Скажи, заради бога, що ж нам робити? Гол я як сокіл. Сама бачиш, ніде мені гостей прийняти, нікуди царську дочку привезти!
- Нічого, не бійся! - утішає його лисиця. - Ні про що не турбуйся! Покладися на мене.
День за вдень проходить, пора вуж за нареченою їхати. Лисиця тим часом і знати не знає, де сватів дістати. А принц Чистозолото й зовсім зажурився, усе думає, що з ним станеться. Нарешті настав день від'їзду. Говорить лисиця своєму принцові:
- Пора у шлях! Запричитав бідняк:
- Звідки нам сватів побрати? Де плаття ошатне для мене роздобути? А лисиця своє повторює:
- Твоя справа маленька - знай за мною поспішай!
Бачить принц Чистозолото, що так і отак пропадати, і очертя голову кинувся слідом за лисицею. Ось удалині здався царський палац, і принц Чистозолото знову лисові термосить:
- Що ж нам робити, тітка, говори, заради бога! А лисиця своє заладила:
- Ні про що, синок, не турбуйся.
Біля самого царського палацу набрели вони на величезну нолюжу. Побачила калюжу лиса й давай по воді з боку на бік перекочуватися. Та принцові своєму веліла те ж саме робити. "Ну, - думає бідняк, - раз я її дотепер слухався, і тепер послухаюся". Та вивалявся у бруді. Подивилися б ви, що за славна парочка вилізла з калюжі! Лисиця ледве хвіст волочить, а принц Чистозолото бреде по дорозі так грудки бруди із себе стряхивает, щоб від важкого вантажу небагато позбутися. А отут і пора настала у палац іти -чекають вуж там нареченого.
Лисиця без зволікання - до варти, давно вуж їй палацові ворота не перешкода.
Та велить докласти цареві, що до нього подарувала лиса із принцом Чистозолото.
Стража побігла до начальника довідатися, хто з них самий розторопний, хто миттю злітає до царя з Лисициним дорученням. Лисиця- Те, чи бачиш, веліла варті поквапитися. Зрозумів отут начальник, що справа спішна, зняв свого діда з варти й послав до царя. Стариган наполіг на свій ціпок і із усіх ніг припустився. Прибіг у палац і говорить:
- Так, мол, і так, вельмишановний цар, у воріт чекає лиса й принц Чистозолото. Запитує лисиця, можна чи до тебе ввійти.
Мовив цар:
- Нехай увійдуть!
Дід затрусив до воріт, передав лисицям, що може вона пройти до царя. Побрала лисиця свого принца за руку, привела у царські Спокої й промовила такі
Слова:
- Хай бог помагає, цар!
- Спасибі, тітка! - відповів цар.
- Ось я прийшла до тебе! - говорить лисиця.
- А де ж твій принц? - запитує цар.
- Так ось він, поруч із мною коштує, - відповідає лисиця. Здивувався цар:
- Що ж це ви обоє такі брудні?
- Уж і не запитуй, вельмишановний цар! - затараторила лисиця. - Струсила з нами у шляху лихо. Довелося нам по мості болото переходити, тільки вступили ми на міст - я, так мій принц, так звита, - як раптом, на наше нещастя, міст обрушився й усе втопили. Тільки нам із принцом удалося із трясовини видертися, тому-те ми до тебе й з'явилися такі замурзані. У принца немає із собою зміни. Не чи можеш ти по такому випадкові дати йому плаття, якщо не назовсім, так хоч у борг?
- Не засмучуйся, лисиця, буде твоєму принцові плаття, - відповів цар і відразу наказав слугам принести найкрасивіші вбрання, які тільки найдуться у його скринях.
А лиса не вгамовує:
- Сам поміркуй, вельмишановний цар, яке лихо жахливе втратити разом усіх сватів. Соромно нам повернутися додому поодинці й знову витрачати гроші на спорядження звиті. Не чи можеш ти дати нам п'ять сотень сватів і усе, що у дорогу буде потрібно.
- Будь по-вашому, люб'язні мої дитинки, - відповідає цар, - з кожним може таке нещастя приключитися, і із мною теж! Ні про що не турбуйтеся. Кликнув отут цар своїх слуг і повелів їм скликувати усіх вельмож - цар,
Мол, запрошує їхніми сватами до своєї дочки, і якщо вельможі згодні, нехай з'являться до палацу.
Скоро й вечір настав. Цар із принцом відправилися вечеряти у трапезну,
А лисиця залишилася у вогнища обгладивать курячі кісточки. Повечерявши, принц пішов спати у свою кімнату, а з ним і тіточка-лисиця. Принц улігся у ліжко на перину, а тітка за грубкою примостилася.
Ранком піднявся з постелі цар і всі домочадці. Прокинувся й принц Чистозолото, одягся й крикнув лисиці, щоб і вона вставала. До обіду зібралися у палац усі свати й, перед тем як відправитися у шлях, сіли за стіл разом із царем і принцом Чистозолото. У середині обіду покликав цар свою дочку, дав наставляння:
- Ось тобі, дочка дорога, наречений твій, будь із ним щаслива до гробової дошки. А тобі, зять, віддаю свою дочку, єдине моє дитя! Нікому іншому я б її не віддав, а тобі ось віддаю! Бережи її гарненько й будь із нею щасливий!
- Амінь! - закричали свати.
Отут і обід скінчився, гримнули пушки, свати пісню затягли, а у принца кішки чорні на серце скребуться. Щось із бідною його голівонькою станеться? Адже сватів-те нікуди вести! Варто йому залишитися наодинці з лисою, сплесне він руками й давай зітхати:
- Скажи, заради бога, як же мені тепер бути? А лисиця повторює:
- Твоя справа - сторона.
Розсілися гості у візки - по двоє, а то й по троє; у один візок посадили царівну зі свахою, а у іншу - принца з тіточкою-лисицею. Візок котить по дорозі, принц спокою собі не знаходить, вертиться, немов грішник на сковорідці, лисиця ж знай присуджує - не бійся так не бійся. Проїхали половину шляху, отут лисиця й говорить принцові:
- Я навпростець через поле побіжу, а ти їдь по дорозі. Так тільки дивися - у свою халупу гостей не клич, а як будеш від неї неподалік, прислухайся уважно - я тобі голос подам. Ось на мій голос ти сватів і веди.
Із цими словами вискочила лиса з візка й - у ліс. Незабаром перед нею виросли стіни величезного палацу. У ньому жили велетні. Лисиця - у палац, а велетні її запитують:
- Що там таке на дорозі гуркоче, тіточка?
- Братики мої! Голубчики! - заохала лисиця. - Усе боже світло на вас ополчився, прагнуть перебити! А я прибігла попередити: убирайтеся скоріше, а то не зносити вам голови.
- Мила тіточка, куди ж нам бігти тепер? - перелякалися велетні.
- Полезайте ось туди, під солому, - відповідає лисиця.
Велетні й раді намагатися - забилися у солому, а лисиця підпалила омет, і всі велетні згоріли. Те-Те щастя лисиці привалило!
Тим часом принц Чистозолото їде дорогою й сам себе лає: "Дурень я, дурень! Та навіщо тільки я отут залишився! Треба було й мені втекти з лисою!" За цими думами не помітив, як опинився біля своєї халупки. Прислухався принц, чує - тітка з лісу голос йому подає. Принц повернув у ту сторону, звідки голос доносився. Приїжджають - і що ж перед ними!
Піднялися палаци під самі хмари, сходи до них ведуть із білого мармуру.
Свати любуються не намилуються на таку красу! А у принца одне на розумі: хто хазяї цих прекрасних палаців? Будь у нього такі хороми, не совісно було б у них сватів прийняти. Раптом на ґанок виходить лиса й говорить:
- Ну, ось і приїхали! Вилазьте з карет!
А принц зі страху тремтить, немов аркуш на вітрі, усе думає, якось їх зустріне хазяїн прекрасного палацу. Але тіточка-лиса улучила хвилинку й розповіла йому, як була справа. Принц від радості прямо голову втратив! Незабаром подали вечеря, гості їли, гості пили - усіх на славу нагодували! Свати випивали за здоров'я один одного й раділи щастю царської дочок, - ніхто адже не очікував, що Лисицин принц виявиться таким багатим. Свати бенкетували рівно три тижні, а на четвертій з піснями й рушничною пальбою відправилися додому. Доклали вони паную, як весілля молоді справили, і цар залишився задоволений.
А принц Чистозолото зі своєю красунею й дотепер живе собі щасливо у палаці, якщо тільки не вмер.