Жив колись людей, і було у нього троє синів. Пішов він якось раз на роботу, а дітей і дружину залишив будинку. Звідки не візьмися, з'явився кибунго
І заревів:
Чий це будинок?
Хто живе у ньому?
Жінка йому й відповідає:
Живемо отут впятером:
Діти, чоловік і я,
Одна сім'я, -
Ось чий це будинок.
Кибунго зрадів:
Який гарний будинок,
Усіх зараз зжеремо,
Я давно не їв,
Навіть схуд.
Заплакала жінка:
Ax, не їж ти нас, пощади!
Змилуйся над нами, перегоди!
Але кибунго проковтнув трьох дітей і праг уже було прийнятися за жінку, як увійшов її чоловік з рушницею, Кибунго дуже злякався рушниці, кинувся шукати задні двері й не знайшов: адже у будинках у негрів не буває других дверей. Отут кибунго завив: Проклятий будинок, Одні двері у ньому. Куди податися? Як рятуватися?
Чоловік кинувся на кибунго й убив його, а потім витягся у нього із черева своїх дітей, цілих і непошкоджених, і стали чоловік із дружиною жити-поживати, дітей ростити й милувати.
Ось і казка полетіла, так нам що за справу: пташка нам ще десяток проспівала.