Вайтсауе запідозрив, що дружини йому змінюють. Цілими днями вони пекли коржі із дрібно розмеленої борошна, а чоловікові діставалися тільки прості страви із грубого борошна й маниоковой лушпайки. Та ось Вайтсауе став стежити за дружинами, щоб дізнатися, для кого готується краща їжа. Якось раз сказав він, що йде полювати, а сам сховався неподалік від хатини у ямі. Напекли жінки коржів з тонкого борошна й, прихопивши їх, направилися до гаю. Вони й не підозрювали, що чоловік крадеться слідом за ними. У гаї жінки прийнялися кликати:
- Найтека! Найтека! Найтека!
Вони кричали так, поки не з'явився великий крокодил.
Жінки досита нагодували його коржами й солодкої маниоковой кашею. А потім прийнялися пестити й цілувати.
Сховавшись, Вайтсауе усе бачив і відразу придумав, як убити коханця своїх дружин.
Спорудив він поміст на тому самому дереві, під яким жінки зустрічалися із крокодилом, нарізав міцних галузей пальми бурити й повернувся додому. Там він прийнявся майструвати з дерева ратища для стріл. Дружини запитали його:
- Для чого ти усе це робиш?
- Щоб убити крокодила, - відповів Вайтсауе. Наступного дня Вайтсауе відправився прямісінько до того дерева, на якому зробив поміст, забрався на нього, причаївся й став чекати появи своїх дружин. А вони, розв'язавши, що чоловік пішов на полювання, спозаранку відправилися у гай. Та як завжди, прийнялися викликати крокодила:
- Найтека! Найтека! Приходь їсти печиво! Кликали, кликали, нарешті їх улюблений почув і прийшов. Як завжди, він з'їв коржі, вилакал усю кашу, а потім повів жінок під дерево, щоб пестити й обіймати їх, він адже не знав, що нагорі причаївся Вайтсауе. А той вистрілив і вбив суперника. Від несподіванки жінки розгубилися й не змогли перешкодити йому. Вайтсауе спустився на землю й відлупцював невірних дружин. Потім він повернувся у село, а жінки залишилися у гаї поруч із тілом свого коханого.
Увечері Вайтсауе прийшов за дружинами, але вони відмовилися іти за ним і залишилися оплакувати мертвого.
Коли стемніло, жінки запалили велике багаття й поклали на нього тіло крокодила, довго воно горіло, поки не перетворилося у попіл. Жінки зібрали попіл і золу й нізащо не прагли залишати гай. Слуги Вайтсауе, бачачи, що дружини його не вертаються у село, побудували їм хатину неподалік від того місця, де був спалений крокодил. Жінки жили у гаї й щодня приходили до купки попелу - це було усе, що залишилося від їхнього коханого. Прийшла пора дощів, і на вологому попелищі піднялося небачене раніше рослину. Наступного дня там з'явилися ще два невідомі паростки. Через якийсь час Сонце й Місяць прийшли у те село, і жінки повели їх до дивних рослин, що виникли з попелу крокодила, щоб довідатися, як вони називаються. Сонце й Місяць глянули на рослини й відразу довідалися їх:
- Це стручковий перець, - сказало Сонце.
- А це гарбуз, - сказав Місяць.
- А ось це що? - запитала одна з жінок, указуючи на третій паросток.
- Це дерево пеки. Як тільки воно виросте, на ньому з'являться квіти. А коли вони обпадуть, дозріють плоди, - пояснив Місяць.
Так і трапилося. Дерево виросло, перецвіло, і на ньому з'явилося безліч плодів. Перш, ніж вони дозріли, Сонце й Місяць зібралися у своє село, але попередили жінок:
- Ми повернемося раніше, чим почнуть падати плоди з пеки. Жінки чекали повернення Сонця й Місяця, щоб ті розповіли, як далі бути із плодами пеки.
Коли плоди стали падати, Сонце й Місяць, як було обіцяно, вернулися.
- Ви вже покуштували фруктів? - запитав жінок Місяць.
- Ні, навіть не спробували.
Сонце наблизилося до дерева й, підібравши із землі плід і вийнявши з нього кісточку, понюхало його. Але у плода зовсім не було заходу.
- Пеки зовсім не пахне. Давайте зробимо його ароматним.
Сонце очистило кілька плодів і зробило так, що вони стали добре пахнути.
- Ось тепер, - велів Місяць, - зберіть побільше плодів і зробіть солодку кашу.
- Тільки не здумайте ласувати плодами, - попередило Сонце.- А то занедужаєте.
Звичайно, сказане це було тільки для того, щоб жінки не стали їсти плоди й не закинули готування. Поки дружини Вайтсауе працювали, очищали фрукти, виймали з них кісточки й варили з їхньої м'якоті смачні страви, задоволені Сонце й Місяць відіграли на губних гармошках беримбау й співали разом з усіма чоловіками села. Вони чекали, коли приготують нову їжу. Коли каша зварилася, жінки поклали її у гарбузові миски й разом з коржами віднесли Сонцю, а вуж Сонце розподіляло їжу між усіма людьми й співало, щоб відвести хвороби. Чоловіка покуштували каші, і дуже вона їм сподобалася.
Але плоди продовжували падати, і жінки знову прийшли до Сонця й запитали:
- На землі лежить стільки плодів пеки! Що нам з ними робити?
- Зберіть їх, стовчіть і потримаєте під водою. Вони поклали скришені плоди у довгі кошики й вилучили їх у воду. Через кілька днів Сонце сказало:
- Спробуйте-но зварити кашу з тієї пеки, що ви тримали у воді. Жінки приготували їжу, і вона їм теж сподобалася. А плоди всі падали
І падали, і жінки тільки й робили, що подрібнювали їх і набивали кошика, які стояли у воді.
- Зробіть напій тукумайю, - порадило Сонце.
Жінки послухалися його й знайшли, що напій пресмачний. Щоб досхочу порадіти новому напою Сонце й Місяць, танцюючи й награючи на беримбау, обійшли всі будинку у селі. Та люди зустрічали їх з радістю. Тільки у будинку Вайтсауе було сумне. Кинутий своїми дружинами воїн не міг радіти гостям.
Та ось, коли свято закінчилося, Сонце й Місяць прийшли до дружин Вайтсауе й веліли їм помиритися із чоловіком.
- Ми не любимо Вайтсауе, - відповіли жінки.- Нехай краще він дасть нам спокій.
- Але ви повинні знову полюбити чоловіка. Погано жити одним, як ви, - застеріг їхній Місяць.- Із чоловіком набагато краще.
А Сонце відправилося до Вайтсауе й порадило йому спробувати самому помиритися із дружинами. Та ось Вайтсауе надяг намиста, серги, браслети й відправився до жінок. Побачивши його, дружини прийнялися плакати й скаржитися, що не люблять його.
- Мені не подобається, як ви поводитеся, - сказав Місяць.- Ви усе робите
Не так. Приготуйте-но пригощання для чоловіка. Поговорите з ним. Ось як треба надходити.
Жінки приготували кашу, як велів їм Місяць, але поклали туди лушпайку від пеки. Сонце побачило це й сказало, що з лушпайки кашу готовити не можна:
- Від такого пригощання тільки занедужаєш і довіку не вилікуєш від хворості. Тоді жінки приготували теперішню їжу з м'якоті пеки. Зварили й почастували чоловіка.
- Ось це добре, - похвалило їхнє Сонце. Коли Вайтсауе усе з'їв,
Жінки заговорили з ним. А плоди пеки всі падали й падали, і жінки знову прийшли до Сонця й Місяцю, а ті нарадуватися не могли, як спритно їм удалося помирити Вайтсауе із дружинами. Жінки поскаржилися, що вони утомилися й ситі по горло плодами пеки. Тоді Сонце й Місяць піднялися на дерево, потрясли гілки, і всі плоди впали на землю. Спустившись униз, Сонце сказало жінкам:
- Це дерево знову дасть плоди тільки до наступного сезону дощів. Та так буде завжди. Якщо б воно давало плоди цілий рік, люди й дивитися б на них не могли.
Потім Сонце й Місяць розпрощалися з Вайтсауе і його дружинами.
- Ми повернемося, коли дозріє пеки. А ви дивитеся, гарненько допомагайте чоловікові й ніколи більше не сваріться.
Та вони пішли.