У одному невеликому сільці жив бідний селянин. Та були у нього кішка так собака, яких він дуже любив. Так жили вони дружно й щасливо багато років
Підряд.
Але ось одного разу кішка й собака зачули якесь неясне занепокоєння. Зрозуміли вони, що їх безтурботному щастю скоро прийде кінець. А причиною цього занепокоєння була всього-на-всього гарбуз, який селянин посадив перед
Будинком. Удався гарбуз на славу - швидко наливалася спілістю. Але не радувала вона ні кішку, ні собаку. Та всі тому, що побоювалися вони за життя свого хазяїна. Втемяшилось їм у голову, начебто їх хазяїн умре, як тільки дозріє гарбуз. А після смерті хазяїна їм напевно прийде несолодко. "Смерть пана - горі для слуги", - глаголет стародавнє прислів'я. Ось вони й задумали врятувати хазяїна, а заодно й полегшити свою долю. Але як? Думали вони, думали й нарешті пригадали інше прислів'я: "Якщо прагнеш від чого-небудь позбутися - треба починати з кореня". Та вирішили вони видерти гарбуз із коренем. Вирішити-Те вирішили, так страшнувато за справу було братися - ну як хазяїн застане їх на місці злочину. Уже тоді їм напевно не минути лиха. Коли хазяїн бував лютий, те й дружину не щадив, якщо вона йому суперечила! Та вони усе чекали. Ніяк не могли духу набратися. Однак час ішов. Чим красивіше ставав гарбуз, тим більше страждали чотириногі друзі! Їм видалося, що смерть хазяїна вже не за горами й не сьогодні-завтра вони стануть бездомними сиротами. Але Усе-таки страх перед хазяїном заважав ним виконати задумане, і вони, немов неприкаяні, тинялися по будинкові з кута у кут.
Саме у ту пору хазяїн занедужав. Кішка віднесла до цього досить байдуже, а собака із властивої їй собачою чуйністю зовсім втратилася спокою. Розв'язала вона, що далі баритися не можна, і відправилася до кішки. Вислухала кішка собаку й говорить:
- Ну чого ти метушишся? Будь що буде! Довіримося долі! А собака й слухати не бажає.
- Невже тобі не жалко хазяїна, - говорить.- Від ударів його ціпка ми не вмремо. Коли хазяїна не стане, то й нам на світі робити нема чого.
Зрештою їй удалося переконати кішку. Та вони вдвох вирвали злощасний гарбуз.
Через день-інший хазяїн поправився й, коли вийшов з будинку, відразу ж виявив, що гарбуза й сліду нема.
- Куди подівся гарбуз? - кинувся він до дружини.
- Як же! Її кішка із собакою перевели, - відповіла та. Тремтячи з люті, велів хазяїн доправити до немувиновников. Собака з'явився негайно, і хазяїн побив її до півсмерті. А хитра кішка сховалася й тим самим уникла покарання.
Пройшло час, хазяїн змилостивився й знову покликав кішку із собакою. Цього разу кішка поспішила з'явитися першої. Але собака не забув колишньої образи, кинулася за кішкою навздогін і зі словами "будь що буде, довіримося долі" давай її кусати, так що кішка ледь ноги віднесла. З тих пір стали кішка й собака лютими ворогами, а араканци тепер ніколи не саджають гарбуз біля будинку.