Жив колись у одному селі ледар по імені Баду. Цим своїм пороком він відрізнявся із самого раннього дитинства. Однак Баду був не простим ледарем, а особливим, він ніколи не відмовлявся виконати те, що йому доручали, але, відправившись туди, де його чекала робота, нічого не робив - просто валяв дурня.
Баду був у батьків єдиним сином, і вони дуже його балували. Вони, звичайно, шкодували, що син ледачий, але проте потурали всім його бажанням. Тим часом Баду досягся повноліття, і батьки, побоюючись, що після їхньої смерті йому доведеться важко, женили його на добрій і працьовитій дівчині.
Коли батьки Баду померли, він успадкував усі їх багатство, але не опікувався про те, щоб його примножити. Напроти, він думав лише про власні задоволення й незабаром промотав усю спадщину. Дружина постійно вмовляла його зайнятися якою-небудь справою, але її вмовляння не торкали Баду. Тоді сну очистила від лісу невелика ділянка землі й стала вирощувати на ньому городин. Однак прокормити лінивця Баду й трьох дітей їй однієї було не під силу. Довго вона думала-ворожила, як бути, і нарешті звернулася до Баду з такими словами:
- Скільки можна животіти так мучитися? Уже коли ти не бажаєш займатися
Господарством, може бути, тобі прийде по душі торгівля? Нікуди було подітися, і він погодився зайнятися торгівлею. Побрав Баду заплічний кошик з їжею, прихопив небагато грошей і відправився з будинку. Вийшов на вулицю, став і думає: куди йому податися? Та товару у нього для продажу ні, і торгувати він не привчений. " Піду-но я куди ока дивляться. Набридло дружинио ниття - либонь відпочину небагато". Ішов він, ішов і дійшов до лісу, став Баду пробиратися крізь густі зарості й вийшов на второвану стежку. До вечора стежка вивела його на берег невеликої ріки, а там він побачив жінку, що набирала воду.
- До чого схожа на мою дружину! - здивувався Баду.
Баду подумав, що не зле б розпитати жінку про тутешні місця так заночувати у селі. Та він пішов слідом за нею. А коли ввійшов у будинок, назустріч йому кинулися його власні діти. Здивувалася дружина:
- Це ти? Що ж ти повернувся так швидко?
Баду розповів, що він заблудився у лісі й стежка вивела його знову до рідного села. Через три дні дружина стала знову дошкуляти його докорами так угодами. Не витримав Баду й пішов з будинку.
Чи Довго, коротко він ішов і нарешті прийшов до гори, у підніжжя якої протікав струмок. А у тій горі б - ла печера. Баду склав на підлозі печери свою нехитру поклажу, умився, поїв і влігся спати.
На наступний ранок він згадав про дружину й дітей, і його потягнуло додому.
Повернувся він додому, але у кімнати не пішов, а сховався під будинком і став прислухатися.
- Десь наш бідний батько ходить? - жалібно сказав старший син.- Я вчора викопав крота. Зажарю його, мабуть, і половину залишу батькові.
- Добре, синок, пізно вже. Настав час спати! Посидів-Посидів Баду, так так і не зважився постукатися додому й знову побрів у свою печеру. Зайнятий смутними думками, він спіткнувся й, взгля-нув собі під ноги, побачив ріг буйвола. Баду підняв рота і пішов далі. Прийшов він у печеру й, повечерявши, ліг спати.
Прокинувся Баду зранку й думає: " Як би час скоротати?!" А отут на очі йому попався ріг. "Ось здорово, - зрадів Баду.- Дай-но изукрашу його". Та він став вирізати на розі вигадливі візерунки. Коли на землю опустилися сутінки, Баду, не у силах подолати із собою, знову відправився додому. Сховався він, як колись, під будинком і чує.
- Мама, куди ти сховала м'ясо, яке ми залишили для батька? - запитує маленька дочка Баду.
- У бамбуковий кошик, - знехотя відповіла дружина.
- А білку для батька ти приготувала? - запитав молодший син.
- Повернеться батько, тоді й будемо для нього готовити. А зараз спи, уже пізно.
Світло у будинку згас, і Баду знову відправився у пе-щеру, Ішли за днями дні, а Баду як і раніше коротав час у печері, так так ніякої справи для себе й не знайшов. Як же він додому повернеться? Адже всі його розбрати із дружиною почнуться заново. Що б таке придумати, щоб дружина його не сварила? Думав він, думав і надумав. "Прийду я додому, - розв'язав Баду, - і розповім дружині й дітям, про що вони говорили, коли мене будинку не було. Адже вони й знати не знають, що я чув усі їх розмови! А якщо запитають, звідки мені всі відомо, я пошлюся на ріг буйвола, скажу, що, мол, ріг буйвола наділив мене духом провидця й тепер з його допомогою я можу вгадувати минуле й пророкувати майбутнє. Те-Те вони здивуються".
Так у Баду народилася думка стати віщуном, а для цієї мети необхідно мати чарівну паличку. Баду стис ріг, і ріг став плоским. Загорнувши паличку-ріг у ганчірку, він сунув його у заплічний кошик і відправився у дорогу назад.
Сонце вже хилилося до заходу, коли Баду з'явився на порозі будинку. Дружина й діти дуже йому обрадувалися, і після смачної вечері, приготовленого на честь його повернення, дружина запитала:
- Ну, як твої справи? чи Багато ти витяг користі?
- Користь, яку я витяг, важко оцінити. Я придбав чарівну паличку, яка наділила мене даром провидця й віщуна.
- Що ж це за паличка? - здивувалася дружина.- Я зроду не видивала нічого подібного.
- Я покаджу вам цю чарівну паличку. Тільки, крім мене, до неї не повинен ніхто доторкатися. ЯС цими словами Баду дістав паличку й, приклавши її до вуха, прикинувся, начебто уважно щось слухає.
- Це правда, що днями син мій піймав крота й попросив половину зажарити й залишити для батька?
Домочадці обмерли від подиву. Тим часом Баду продовжував:
- А було таке, що мати піймала білку й ви зберігали її до мого повернення?
- Як же, як же! Усі точно, - відповіла дружина, - начебто ти це чув власними вухами!
Ледар Баду самовдоволено посміхнувся й сховав свою чарівну паличку. Незабаром усе село вже знало, що у Баду є чарівна паличка й з її допомогою він може пророкувати майбутнє й пізнавати минуле. Дійшла ця новина до королівського палацу.
Саме у цей час по невідомій причинам у столиці держави трапилася сабона пожежа. Полум'я перекидалося з один будинку на інший, і його ніяк не вдавалося вгамувати.
Тоді король послав гінців до віщуна Баду, щоб Той установив причину виникнення пожежі й порадив, як з ним злагодити.
- Його величність король, - оголосили гінці, Прийшовши до Баду, - наказав тобі негайно з'явитися у палац. Його величестео король бажає знати, чому у його королівстві трапилася пожежа й чому його ніяк не вдається погасити.
"Будь що буде, - розв'язав на смерть переляканий Баду.- Живий залишуся або голову складу, а стати проти королівської волі не смію. Поберу-но я свою чарівну паличку, - либонь так придасться". "Ось щастя привалило, - думала тим часом дружини Баду.- Тепер усім нашим борошнам кінець настане!"Попрощався Баду зі своїми близькими й знехотя пішов за королівськими гінцями. До вечора вони добралися до розвилки дороги й зупинилися на нічліг. Баду сів під невисоким деревом і став роздумувати над своєю сумною долею Раптово гілки дерева зашелестіли, і Баду побачив у себе над головою ворона й воронові.
- Кар-нор, - сказав ворон. - Нам треба квапитися. Королівська столиця
Горить уже досить довго. Мабуть, зараз саме час розжитися видобутком, не те вона згорить дотла, а нам так і не вдасться поживиться.
- А чому вогонь не загасять? - здивувалася ворона.
- Немає у них такої сили, - відповів ворон.- Коли будували палац, під однією з колон замурували жабу. З тієї пори вона прокляла й короля й королівство й наслала на столицю пожежа. А для того щоб він припинився, треба жабу визволити.
- Тепер я врятований! - зрадів Баду.- У житті чудеса трапляються ще
Частіше, чим у казках: ніколи не випливає завчасно сумувати! Наступного дня Баду став перед світлі очі короля.
- Віщун Баду, - звернувся до нього король.- Уже багато днів підряд у
Нашій столиці бушує пожежа, і його неможливо погасити. Допоможи нам позбутися цього нещастя, і я дарую тобі половину свого королівства! Баду мовчачи поклонився королеві, дістав паличку-ріг і, приклавши її до вуха, зобразив глибокодумну увагу.
- Високоповажний наш владика! - звернувся він до короля.- У східній
Частини палацу під колоною замурована червона жаба. Варто тільки випустити її на волю, як пожежі припиняться самі по собі.
Люди негайно підняли колону, і тільки жаба Еибралась назовні - вогонь стих.
А вдячний король виконав свою обіцянку, і лінивець Баду став власником половини королівства.