Жили-Минулого у одному селі чоловік і дружина. Та був у них єдиний син. Займалися вони вирощуванням овочів. Так і добували собі їжу. Та хоча трудилися вони не покладаючи рук, жили майже завжди впроголодь. Їм ледь вистачало їжі до нового врожаю, а часом траплялося й голодувати. Покликав одного разу селянин свою дружину й говорить:
- Хоч і трудимося ми від зорі до зорі, з нестатку йикак не можемо вибитися! Залишайся-но ти будинку, я ж піду шукати роботу подоходней.
Віддав селянин дружині всякі розпорядження й спорядився у дорогу. А дружина напучувала його такими словами:
- Вертайся до свята Тинджан так дивися не забудь купити синишке у подарунок нову сорочку!
Уже дуже не хотілося селянинові йти з будинку: синишка був ще зовсім маленький, тільки-но почав белькотати. Добре б не розставатися, жити всім разом. Але потрібно було годувати дружину й дитини, а у своєму селі важко було знайти роботу. Глянувши у останній, раз на рідних, помахав він їм на прощання рукою, побрав під мишку маленький вузлик і відправився у шлях. По дорозі забрів він у одне село й найнявся наймитувати до поміщика. Пройшло літо, потім - зима, і знову - літо. Так минуло шістнадцять років. Усе це час селянин жив дуже ощадливо, відкладаючи кожну монетку для сім'ї. Та Усе-таки за довгі шістнадцять років зібрав він всього-на-всього три виси. Уже дуже знудьгувався селянин по сім'ї. День і ніч думав він про дружину й сина: чи живі вони, здорові? Не забули чи його? Ось, мабуть, обрадуються, коли побачать, що він повернувся цілий і непошкоджений! Нарешті не стало у нього сечі більше терпіти, і розв'язав він негайно повернутися додому.
Та став селянин збиратися у шлях. Перерахував ретельно й сховав зароблені гроші, а спозаранку відправився у дорогу. Він сподівався добратися до будинку ще засвітла. Ішов він увесь день без відпочинку. Уже залишилися позаду кілька сіл, а рідного села усе ще не було видне. Притомився селянин і став думати, де б йому переночувати. Але навколо не було ніякого житла, один тільки ліс. Раптом бачить селянин - вийшов з лісу чернець і направився прямо до нього. Селянин низько поклонився ченцеві й запитує, не чи заблудився той у лісі. Чернець посміхнувся у відповідь і запросив селянина до себе у гості. Прийшли вони у монастир, а там уже приготовлені всілякі страви.
Подивувався селянин, що живе чернець зовсім один. Ще більше подивувався він монастирю, який стояв у самій хащі лісу! "Мабуть, це не простий чернець, - подумав селянин.- Не інакше як нат або чарівник". Після трапези чернець і говорить селянинові:
- Зараз уже досить пізно. Залишайся на ніч у мене. А завтра ледве світло відправишся далі. Я покаджу тобі дорогу.
- Добре, - погодився селянин і залишився у монастирі. Прокинувшись на світанку, селянин шанобливо поклонився ченцеві й звернувся до нього з такими словами:
- Дозвольте мені відправитися у шлях, учитель, так соблаговолите показати дорогу.
- Добре, - відповів йому чернець.- Але ти повинен купити у мене три заповіді й заплатити за кожну по одному вису.
" У мене всього три виси, - подумав селянин. - Але якщо я не куплю заповіді, чернець не вкаже мені дорогу, я загину у лісі від голоду або мене задере який-небудь страшний звір. Зрештою найголовніше зараз - це добратися до будинку. А коли буду живий, грошей зароблю". Погодився селянин, дістав гроші й попросив ченця сказати йому три заповіді.
- Слухай, мирянин, так запам'ятовуй як випливає, - почав чернець. - Перша заповідь: не пускайся у шлях без друга. Друга заповідь: перш, ніж розташуватися на нічліг, оглянься гарненько навколо. Третя заповідь: не давай даремно волю гніву. Завжди додержуйся моїм заповідей. А ця пряма дорога й виведе тебе туди, куди тобі потрібне.
Подякував ченця селянин і відправився у шлях. чи Довго, чи коротко йшов він по лісу, монастир уже зовсім зник, і пригадалася йому перша заповідь: "не пускайся у шлях без друга". Та відчув селянин, як слушні слова ченця. Як добре було б йому зараз із другом! Став селянин оглядатися по сторонах, шукати, кого б у друзі вибрати, глядь, а на дорозі павук лежить. Підібрав його селянин, сунув у кишеню й покрокував далі. Уже сонце закотилося й вогкістю потягнуло. Стало зовсім темно. Ішов селянин, ішов, зовсім знесилився й надумав відпочити. Забрався на дерево, улаштувався зручніше й задрімав, а павук тим часом виліз із його кишені й поповз униз.
Прокинувся селянин зранку, бачить - лежить під деревом величезна мертва змія, а на голові у неї павук. "Яка мудра заповідь, - подумав селянин, - не будь у мене друга-павука, не вкуси він страшну змію, не жити б мені на білому світлі! Ніколи більше не відправлюся у шлях один". Пішов селянин далі й бачить: на шляху його ши-рокая-преширока ріка. Став він кликати човняра, щоб той перевіз його на інший берег. На заклик з'явилася гарна дівчина.
- Зараз уже темно, - ласкаво сказала вона, - заночуй у мене, а ранком я переправлю тебе на інший берег.- Та вона стала готовити вечерю.- Я тут зовсім одна. Батьки мої живуть у селі. Я думаю, ти не пошкодуєш.
Та вона прийнялася стелити постіль.
Селянин дуже утомився з дороги, він було вже зовсім зібрався заснути, але отут на розум йому прийшла друга заповідь: " перш, ніж розташуватися на нічліг, оглянься гарненько навколо". "Перша заповідь послужила мені добру службу, - знову подумав селянин, - подивимося, як згодиться друга". Пересиливши утому, устав селянин з постелі, запалив лампу, оглянувся по сторонах і отут помітив, що хтось поспішно шаснув під підлогу. Злякався селянин. "Не інакше як це людожерка, - подумав він, - вона напевно спробує вночі мене з'їсти. Що робити?" "Буду читати молитви!"-розв'язав він і став безупинно повторювати одну молитву за іншою.
- Замовчи, - заблагала людожерка, що прийняла знову вигляд дівчини.
Отут селянин остаточно переконався, що здогаду його вірні. Злякався він пущі колишнього й став ще усердніше повторювати молитви, які були йому відомі з дитинства.
- Так припини ж ти нарешті, - вийшла з терпіння людожерка.- Якщо ти перестанеш читати молитви, я віддам тобі золото, заховане під цими сходами!
Але селянин стояв на своєму. Він замовк тільки тоді, коли людожерка заприсяглася, що не впаде й волосок з його голови.
Однак селянин був сабоно розтривожений так так і не смог за всю ніч зімкнути око. Ранком дала йому людожерка обіцяне золото, і подумав селянин: "Мене знову виручила заповідь ченця. Добре, що я пішов їй і уважно оглянувся по сторонах, перш ніж лягти спати!"Щасливий і задоволений відправився селянин далі. Ішов він день, ішов інший, а на третій день добрався він до рідного села. У будинку було темне. Видне, усе спали. "Де ж моя дружина?" - раптово затурбувався селянин. Він нечутно підійшов до будинку, запалив світабоник і, заглянувши у вікно, побачив, що поруч із дружиною спить молодий і гарний юнак. Селянин, забувши, що він скитался по світлі багато років і його син став уже зовсім дорослим, розв'язав, що дружина знайшла собі іншого чоловіка. Роз'ярився селянин: "Я усе своє життя провів на чужині, безупинно гнув спину, щоб догодити дружині, а вона отут розважається з іншим і мене зовсім забула. Ну нічого, сьогодні я нагадаю їй про себе! Я прикінчу їх обох!"Що було сечі навалився він на двері, але вона не піддавалася. Тоді він став рубати її сокирою. Отут мати й син підхопилися з постелі. Не розуміючи, що трапилося, дружина напустилася на чоловіка з лайкою:
- З розуму ти зійшов, чи що! Навіщо рубаєш свій власний будинок? Шістнадцять років ми із сином берегли його, тебе чекаючи, а ти прагнеш враз його знищити!
Отут селянин і згадав третю заповідь ченця: "не давай даремно волю гніву!" "Слава богу, вчасно я опам'ятався, - зрадів він, - тепер-те я бачу, що був неправий. Та цього разу заповідь ченця послужила мені добру службу!" Та він попросив у дружини й сина прощення за гарячність свою й легкодумство.
А дружина й син минулого дуже раді його поверненню. Потім селянин повідав їм про усе, що з ним приключилося, віддав дружині золото й під кінець сказав:
- Довіку не забуду я милості ченця. Воістину мудра людина зустрілася мені на шляху!
З тієї пори зажили вони дружно й щасливо так так і прожили до самої смерті.