Жив колись на світі заможний селянин. Був у нього велика ділянка землі й багато курей. Кури влаштували собі сідало на деревах і розташовувалися там на ніч. Та ось занадився туди лісовий кіт. Він з вечора вартував у саду, а коли кури засипали, крав одну з них і з'їдав. Так щоранку ставало однієї куркою менше. А, що залишилися у живі кури ніяк не могли зрозуміти, куди подінуться їхні подруги?
Одного разу ввечері у сад залетіла сова. Кури подумали, що це вона винна у їхніх лихах, і прийнялися кудахтать: "Ворог тут, ворог тут! Ховайтеся, хто може, ховайтеся!"- Я зовсім не ворог вам, - зрозуміло сказала сова.- Ваш ворог - лісовий кіт. Я ж ваш друг і прагну вам допомогти. А що за лихо у вас приключилася?
Кури стали навперебій розповідати сові, що ось уже кілька днів підряд вони зранку недораховуються своїх подруг. Можливо, це дійсно витівки лісового кота, але як від нього вберегтися?
Та сказала тоді сова:
- Лісовий кіт хитрий і спритний, добре лазить по деревах. Я раджу вам сідати не на середину гілки, а ближче до кінця. Тоді, якщо кіт здумає на вас напасти, гілка почне розгойдуватися, і ви прокинетеся. Так ви зумієте уникнути нещастя.
На наступну ніч кіт, як завжди, з'явився за поживою. Однак кури пішли раді сови. Та коштувало котові стрибнути на гілку, як вона почала рухатися, і кури прокинулися. Вони закудахтали й розбудили селянина. Прибіг він з луком, прицілився, і стріла його догодила котові прямо у хвіст. Так що кіт ледь ноги потяг.
Кури ж переселилися у будинок до селянинові, і з тих пір усі кури ховаються на ніч під навісом.
А метикований кіт догадався, що отут не обійшлося без ради сови, і задумав їй помститися. Але як він не намагався підкараулити сову й розправитися з нею, у нього нічого не виходило. Тоді розв'язав кіт прикинутися другом сови і єлейним голосом заговорив: - Сестриця, ти коли лягаєш спати? Сова відразу догадалася про його хитрості.
- Я щовечора кричу "ку-ку, ку-ку". А як утомлюся кричати - засинаю ( справа у тому, що сови кричать "ку-ку", коли вони сплять). Насторожився кіт, слухає.
Коли "ку-ку" голосно понеслося по лісу, кіт відразу ж піднявся на дерево. А коштувало настати тиші, як він став підбиратися до сови. Яке ж було його подив, коли він побачив, що сова не спить зовсім, а дивиться на нього у усі очі.
З тих пір сова, коли спить, завжди кукует, а прокинувшись, дивиться у темряву широко розкритими очима, побоюючись появи лісового кота. Ось чому у сови ока круглі.