Жили-Минулого у одному сільці старий з онуком. Ро-Дители хлопчика вмерли, коли він був зовсім маленьким, до двадцяти років він був нерозлучний з дідом. Дід так боготворив свого онука, що побоявся навіть віддати його у монастирську школу. Так онук і залишився неуком Однак час ішов, і перетворився хлопчик у миловидного й доброго юнака. До того ж він навчився добре відіграти на вівчарській сопілці, чому й прославився на усе село. А у тій же селі жив один багатій, у якого була дочка на виданье. Та так трапилося, що полюбився їй юнак-сирота. Дуже розсердився батько, довідавшись про вибір дочки. Не злюбив він юнака й за те, що той не праг трудитися, і за те, що був неуком. Але разом з тим йому було дуже жалко улюблену дочку. До того ж багатій побоювався, що про дочку може піти дурна слава, і дав згоду на шлюб. Але й після весілля багатій продовжував ненавидіти зятя й відмовився жити з молодими під одним дахом. Дав він дочки грошей на обзаведення господарством і видворив їх з будинку.
Поселилися молоді на краю села й зажили вдвох. Дочка багатія теж була не привчена до роботи, нічого вона не вміла робити. Дуже швидко промотали
Вони батьківські гроші й виявилися на мілині. А тому що молода не звикла ні у чому собі відмовляти, то робити нема чого - вона пішла до батька із протягненою рукою.
Так і повелося відтоді: поки грошики водилися - жило подружжя
Розкошуючи, а коли кінчалися - знову відправлялася дочка за милостинею до батька.
Роки йшли, а у житті молодих нічого не мінялося.
"Так більше тривати не може, - розв'язав одного разу багатій, - вони, того й дивися, мене розорять". Запросив він до себе дочка й говорить їй:
- Дочка моя, жити, як живете ви, негоже. Треба твоєму чоловікові зайнятися якою-небудь справою, ну хоч би торгівлею. Я даю вам три тисячі джа, а ви самі знайдіть спосіб їх примножити.
Побравши гроші, весела й задоволена, повернулася молода дружина додому й повідала про усе своєму чоловікові.
- Ось і прекрасно, - зрадів той.- На ці три тисячі куплю всяких товарів, потім продам їх з вигодою.
Сказавши так, він сховав гроші у кишеню й відправився у шлях. По дорозі йому зустрів сивоволосий старець і запитує:
- Ти куди йдеш, синок?
- Я розв'язав зайнятися торгівлею й ось іду за товаром.
- Чому ж ти збираєшся торгувати?
- Поки ще не знаю, батько. Прагну купити що-небудь таке, на чому можна було б добре заробити.
Старець негайно зрозумів, що парубок ніколи не займався торгівлею й нічогісінько у ній не розуміє.
- Раз так, то тобі нема чого ходити далеко. Такий товар є у мене. На кожну тисячу джа ти одержиш тисячу джа прибутки.
- Здорово мені повезло! - зрадів парубок.- Подавай сюди свій товар!
- Мій товар незвичайний. Це всього-на-всього слова, але слова не прості, а особливі. Я можу тобі продати три істини. За кожну з них ти повинен заплатити по тисячі джа. А коли ти їх пустиш у діло, те чистому прибутку одержиш стільки ж.
Віддавши старому три тисячі джа, парубок придбав три істини. Ось вони: "Нічого не вживай у припадку гніву, не те можеш і помилитися",
"Не тоді вмреш, коли захочеш, а коли захоче того бог", "Так не засліпить тебе ненависть до свого близького". Із цим-те товаром і повернувся парубок додому.
- Ну, що ти купив? Показуй, - кинулася до нього дружина.
- Я купив три істини, - бадьоро відповів чоловік.
- Що б це могло значити? - дивувалася дружина, але перепитати не вирішилася.
А багатій довідався про того, що зять повернувся, і дочка покликав, щоб розпитати у неї, як той розпорядився грішми.
- Мій чоловік за гроші, які ви нам подарували, купив три істини, - повідомила вона батькові.- За кожну з них він може одержати тисячу джа прибутки.
- Нічого подібного я ще не чув! - здивувався багатій.- Скажи йому, нехай нікому їх не пропонує, я сам бажаю стати їхнім власником.
З нетерпінням чекав багатій ненависного зятя, вуж дуже хотілося йому довідатися, що він придбав за три тисячі джа, і коли парубок з'явився до тестя, той, виклавши гроші, сказав:
- Ну що ж, говори свої істини!
- Я готовий їх вам сказати, батько, але для цього ми повинні усамітнитися.
Вони відправилися у кімнату, де їх ніхто не міг почути. Коли парубок вирік три істини, багатій розлютувався:
- Негайно вбирайтеся з мого будинку. Якщо ви залишитеся тут ще хоча б одну секунду, я за себе не ручаюся!
Зять і дочка поспішно схопили шість тисяч джа й утекли. А багатій ніяк не міг угомонитися, так сабоно розсердився він на зятя.
- Нахабна худобини! - волав він.- Насмілився мене надути у моєму власному будинку! Та донечка гарна - діє заодно із цим невдячним негідником. Яка ганьба! Можна витерпіти, коли тебе одурачит сторонній, а отут мене залишив з носом мій власний зять! А що, якщо він до того ж ще й хвастається всюди своєю витівкою? Уже краще мені вмерти, чим терпіти таке приниження!
Та не у силах подолати із собою, багатій вибіг з будинку та й кинувся у ріку. Що перебували поблизу
Рибалки подумали, що з кимсь скоїлося ихо, і поспішили на підмогу. Рибалки витяглися нещасного багатія на берег і стали приводити його у почуття, а коли той зовсім опам'ятався, відвезли його додому. Лежачи на ліжку, трохи поостив, багатій прийнявся роздумувати про те, що трапилося,: "Гнів засліпив мене. Я ледве було не зробив помилки, яка могла коштувати мені життя. Я праг умерти, щоб позбутися ганьби. Однак я не вмер. Будда послав мені рятівників, і вони мене виручили з лиха. Але ж це саме ті істини, які я купив у свого зятя! Ось уже воістину мудрі істини! Мабуть, не даремно я заплатив гроші за дві з них, а що із третьої? Та й вона, власне кажучи, мені підходить! У ній адже сказане про мене й моєму зяті. Хоч я ненавиджу свого зятя, але ж не можу ж я заперечувати, що він скромний і чесний, що щиро любить мою дочку, що, нарешті, зробив мене власником мудрих істин. Мого зятя є за що любити! Нічого страшного не трапиться, якщо у моєму будинку буде одним їдцем больще! Нехай діти живуть у мене. Я стану за ними доглядати. А то відіб'ється, мабуть, зять від рук, тоді й дочка буде нещасною. Хоч і харчую я до нього відраза, так, мабуть, спробую полюбити". Та багатій послав слугу за дочкою й зятем.