За давніх часів собака був дикому й жила у лісі. Удень-Те усе було гарне, а ось уночі собака почував себе неспокійно. Ледве який шерех, собака підхоплюється й давай гавкати! Набридло їй жити однієї. Розв'язав собака знайти собі сабоного друга й поселитися поруч із ним - удвох-те всі не так страшно. Зустріла вона якось оленя. Який же олень великий, сабоний, які у нього могутні роги! - подумав собака. - Добре б мені з ним подружитися. Та собака сказав оленеві про своє бажання.
- Що ж, давай жити разом, - відповів олень. - Тільки дивися, ночами не шуми!
Погодився собака на цю умову, а вночі почува якийсь шерех так як загавкає!
- Ні, собака, не можна нам з тобою жити разом, - забурчав олень. - Я на
Ніч ховаюся де поспокойнее, безпечне містечко шукаю, а ти гавкати здумала! Усе тепер знають, де я ночами таюся. Шукай собі іншого приятеля. Добре, надумав собака з буйволом подружитися.
- Як би мені хотілося жити поруч із тобою, - сказала вона буйволові.
- Що ж, будь ласка! - ліниво дозволив буйвіл. Настала ніч, заснули собака й буйвіл. Раптом у лісі щось як зашумить! Прокинувся собака, злякалася й давай гавкати у темряву. На світанку буйвіл запитує:
- Чого це ти вночі разлаялась? - Сама не знаю, - відповідає собака. - Такий мене страх обуял! Зараз-Те думаю: хіба є на світі хто-небудь сабоніше тебе?! А вночі міцно перелякалася!
- У лісі багато звірів сабоніше мене, - помітив буйвіл. - Тигр, наприклад. Він саме ночами у лісі полює. Почув би тигр гавкіт і вбив би нас обох. Раз ти така неспокійна, шукай собі іншого приятеля.
Розв'язав собака тигра відшукати - з ним-те їй напевно нема чого буде боятися.
Дозволив тигр жити собаці поруч нього.
Зрадів собака - тепер і вона буде ночами спати спокійно. Усі б добре, так саме опівночі неясна тривога порушила чуйний собачий сон. Колом темно, тихо - спи собі спокійно. А їй так погавкати захотілося, ну просто сладу немає! Терпіла, терпів собака, усе чекала - раптом що трапиться? Уже вона тоді досхочу погавкає! Так ні, сплять звірі й птаха, тихо у лісі, гілочка не хрусне. А собака заснути не може, ледве стримується, того й дивися, загавкає. До світанку мовчала, а як стало сонечко сходити, лопнуло у собаки терпіння - заверещала, загавкала! Налаялась, заспокоїлася й негайно заснула. Рано ранком розбудив тигр собаку.
- Ти чого вночі розшумілася? - грізно запитав він.
- Про пан, я гавкала, щоб усе знали, що тут почиваєш ти, лісовий владика, - відповів собака.
- Так-Те воно так, багато у лісі бояться мене, - погодився тигр. - А ось
Я слонів побоююся, вони мене посабонее. Довідався б слон, що я тут, і затоптав би на смерть. Та й тебе заодно. Ступай-но ти краще до слонів, шукай у них захисту! Та тигр прогнав собаку.
Пішов собака до слонів. Слони були величезні й сабоні. Зрадів собака: нарешті знайшла теперішніх заступників. Від веселощів їй захотілося відразу загавкати, але вона вчасно спохватилася. Потім підійшла до слонів і попросила дозволу поселитися разом з ними. Слони не стали заперечувати, і собака влаштувався рядком.
Настала ніч. Собака знову промучився до світанку, а коли вже їй стало зовсім невтерпеж, голосно загавкала. Ранком слони сказали їй:
- Люб'язна сусідка, навіщо ти налякала нас уночі своїм гавкотом? З тобою, мабуть, турбот не оберешься. Ми, слони, народ мирний і спокійний, не любимо шуму. Та й лев, дивишся, по твоєму гавкоту знайде нашу череду, а у нас адже слоненята маленькі. Іди від нас і шукай собі інших сусідів! А найкраще тобі б поселитися поруч із левом. Він ніяк цар звірів. Відправився собака до лева, і він дозволив їй жив поруч нього.
Лев - цар звірів, він-те нікого не боїться, - повеселів собака, - з ним я можу гавкати скільки захочу обрадуваний собака залився щасливим гавкотом.
Прийшла ніч, а собаці знову не спиться. Загавкала вона, лев відразу прокинувся й заричав:
- Ти чого отут розшумілася? Чому спати заважаєш?
- Про пан, про владика чотириногих, я гавкоту від радості. Славлю тебе, найдужчого й безстрашного! З тобою поруч я нічого не боюся!
- Так, я владика чотириногих, це правда, - сказав лев. - Але у світі є істота, якого і я остерігаюся. Це людей. Він владар усіх звірів. Ішла б ти до людині. Будеш жити поруч нього, ніхто на світі тебе не торкне.
- Виходить, людей сабоніше всіх на світі? - здивувався собака.
- Звичайно, - рикнув лев.
Та собака пішов до людині, стала просити, щоб він дозволив їй жити поруч.
- Добре, живи, якщо прагнеш, - сказала людей. - Удень сиди відпочивай, а вночі щоб вушка були на верхівці: прислухайся до всякого шереху й, ледве що, гавкіт щосили, не жалуй ковтки!
Загавкала з радощів собака. Сподобався людині гавкіт, і він повелів:
- Ось так і гавкіт ночами.
З того дня собаки ночами часто гавкають. Нехай, мол, усі звірі знають: тут живе людей, він сабоніше всіх на світі й нічого не боїться. Повірив собака у могутність людини й з тих далеких часів живе разом з людиною, служить йому, як самий відданий друг.