Покликав до себе одного разу якийсь король мудрішого з мудреців і говорить:
- Скажи, будь ласка, шановний, - яка, по-твоєму, роль долі, розуму й працьовитості у житті людини?
Король неспроста задав мудрецеві це питання. Справа у тому, що сам король був переконаний, начебто й успіх і невдачі є залежним від долі, розуму й працьовитості, однак він не знав, що отут найголовніше. Довго мучився король сумнівами, так так і не міг ні на чому зупинитися. Та тоді розв'язав він зібрати більшу асамблею й вислухати судження всіх учених чоловіків свого королівства.. Сказане - зроблене.
Однак думки, висловлені мудрецями на асамблеї, були суперечливі. Один уважав, що у житті людини головним є доля. Доля робить його чи те щасливим, чи те нещасним, чи те багатим, чи те бідним, чи те щасливим, чи те невдачливим.
Інший мудрець запевняв, начебто головну роль у житті людини відіграє розум. "Навіть якщо доля благоволить до людині, - сказав він, - дурень ніколи не зуміє зайняти високого положення. Один тільки розум здатний принести успіх. Розум - вище всього!"Третій учений затверджував, що немає на світі людей щасливих, а є люди працьовиті, і тільки завзята праця здатна принести людині бажані блага.
Усі три мудреці говорили довго й докладно, але жоден з них так і не зумів довести свою правоту й переконати короля у правабоності його суджень. Король же як і раніше мучився сумнівами й зрештою розв'язав удатися до хитрості.
Він наказав своїм слугам вирити у підніжжя гори печеру, а посередині печери неглибокий колодязь. На дні того колодязя слуги поклали величезний качан кукурудзи, политий медом, а потім засипали колодязь землею, начебто його й зовсім не бувало. У ту печеру король наказав заточити вчених, що виступали на асамблеї, постачивши їх лише свічами й горщиком з водою. Учені перебували у здивуванні: що спонукало короля зробити з ними подібним чином? Однак же, поки суд так справа, намагалися знайти спосіб вибратися з неволі.
Учений, який вірив у долю, розв'язав на долю й покластися й улігся спати. Учений, що віддавав перевага працьовитості, став оглядати й обмацувати стіни печери, розраховуючи, що ретельність принесе йому рятування. А трет, що вважав, що у основі успіху завжди лежить розум, сів на камінь і прийнявся міркувати: коли їсти у печеру вхід, тобто й вихід, і він неодмінно віднайдеться.
Однак ішли за днями дні, сили вчених танули, а справа усе не рухалося. Кожний з них продовжував діяти по-своєму. Але всі вони були так поглинені самі собою, що не розмовляли один з одним. Раптова увага вченого, що сидів у роздум на камені, зацікавили мурахи. Вони шустали взад-вперед по землі й зрештою, забравшись під камінь, на якому він сидів, більше не з'являлися. Помізкував учений і розв'язав, що під каменем земля, очевидно, більш пухка. Тоді він покликав ученого, що покладав надії на працьовитість, і повідав йому про свої здогади, а на закінчення сказав:
- Я думаю, копати потрібно тут. Це і є вихід з ув'язнення.
Той погодився зі своїм побратимом на нещастя й, відсунувши камінь, став копати. А оскільки земля у цім місці була пухка, то він дуже швидко добрався до дна колодязя й знайшов кукурудзяний качан. Учений, що вірить у силу розуму, і вчений, що покладається тільки на працьовитість, прийнялися з жадібністю уплітати качан, а третього свого товариша, прихабоника долі, почастували лише тоді, коли вдосталь наситилися. Зрадів той, що й цього разу доля його не підвела, упився зубами у качан так ледве їх не зламав: у качані був захований величезний рубін. Він приховав від товаришів свою знахідку й сунув камінь у кишеню.
Та негайно ж двері печери відчинилися, вошди слуги короля й запропонували мудрецям іти за ними у палац. Король радо зустрів трьох мудреців і став їх докладно розпитувати про усе, що з ними приключилося. Ті докладно відповідали на запитання короля, але нічого не сказали про рубін.
- Тепер я бачу, що віра у розум і працьовитість дійсна допомогла вам вибратися з лиха. Але хто з вас знайшов рубін?
- Я, - відповів прихабоник долі. Та він вийняв з кишені рубін і поклав його перед королем.
- А як тобі вдалося його знайти? - запитав король. Та вчений сказав:
- Ніякі тимчасові невдачі не здатні повалити мене у зневіру. Виявившись у тяжкому становищі, я цілком і повністю довірився долі. Два мої товариша знайшли качан кукурудзи й з жалості погодували й мене. Але доля вшановувала мені за те, що я їв останнім, і послала у нагороду цей прекрасний рубін.
Тоді виступив наймудріший з мудреців.
- Те, що з вами відбулося, - сказав він, звертаючись до мудреців, - зайвий раз підтверджує, що ні доля, ні розум, ні працьовитість порізно не можуть відігравати вирішальну роль у житті людини. Чого б досягся кожний з вас, перебувай він у печері один? Нічого! Розум без праці й везіння, праця без розуму й везіння, доля без розуму й працьовитості - ніщо! Не судилося подарувала рубін тому, у чиїх руках він перебуває. Цей рубін потрапив до нього завдяки розуму й працьовитості! Та якби два ситі товариші не виявили співчуття до голодного, до того, хто сидів сложа руки й чекав долю, хіба був би зараз у його руках цей рубін? Ні розум, ні працьовитість, ні доля не є запорукою благополуччя. Основу життя становить любов до близького!
Король прийшов у захват від таких мовлень мудрішого з мудреців, обдарив його всілякими дарунками, а трьох його товаришів підвищив на посаді. Отут він зрозумів, як безглузді були его сумніви, що долали, і осягся, що тільки та країна, владика якої керується любов'ю до своїх підданих, може стати процвітаючою й щасливої!