Косив мужик сіно. Стомився й присів під кущ відпочити. Дістав кошик і розв'язав закусити. А отут вовк поблизу трапився. Зачув вовк захід їжі й вийшов з лісу. Бачить вовк - косар під кущем сидить, закушує. Підійшов до нього, запитує:
- Що ти їж?
- Хліб.
- А він смачний?
- Дуже.
-Дай мені спробувати.
- Ну, будь ласка
Відламав косар шматок хліба й дав вовкові. Сподобався вовкові хліб. Він і говорить:
- Ніколи такого смачного та ще із кмином хліба не їв. Усю Білорусь уздовж і поперек пройшов, а не їв такого. Напевно, у тебе якийсь він особливий.
- Ти вгадав, - сказав косар, - цей хліб мінським кличуть.
- Праг би і я мінський хліб щодня є, - зітхнув вовк. - Порадь, добра людина, де його діставати.
- Добро! - говорить косар. - Так і бути, навчу тебе, як цей хліб діставати. Та став він учити вовка:
- Насамперед землю зори...
- Тоді й буде хліб?
- Екой ти швидкий! - засміявся косар. - Почекай ще! Землю треба
Заборонувати...
- Та можна хліб є? - квапився вовк, виляючи хвостом.
- Так що ти, почекай ще! Треба ще жито посіяти...
- Тоді й буде хліб? - знову перепитав вовк, облизуючись.
- Так що ти! Дочекайся, поки жито зійде, зиму перезимує, у весну зазеленіє, улітку зацвіте, колосся наллється - тільки тоді дозрівати буде...
- Ох, - зітхнув вовк, - дуже вуж довго... А тоді вже я досхочу наїмся хліба?
- Де вже там наїсися! - посміхнувся мужик. - Рано ще! Поспіє жито. Треба її стиснути, у снопи зв'язати, снопи у копиці скласти. Вітерець їх провіє, сонечком прогріє... Тоді вже й на струм везти можна...
- Та можна буде їсти?
- Ох, який ти нетерплячий! Снопи треба обмолотити, зерна у мішки зсипати так на млин звезти, потім змолоти...
- Та всі?
- Немає ще, не всі! Борошно треба замісити, дочекатися, коли тісто підійде. Потім хліба зробити так у гарячу грубку посадити.
- Та буде хліб?
- Ось коли спечеться, тоді й буде хліб. Задумався вовк. Почухав лапою у зашийку й говорить:
- Ні, ця робота не по мені. Порадь краще, як легше хліб добувати.
- Ну коли не бажаєш важкого хліба є, їж легкий... Іди у луги. Там кінь пасеться.
Прийшов вовк у луги. Побачив коня, підняв вовну на спині, ощирився й говорить йому:
- Кінь, а кінь! Я тебе знімання!
- Що ж, - відповідає кінь, - їж. Тільки спершу із задніх ніг підкови віддери, а то зуби обламаєш...
- Твоя правда, - погодився вовк.
Нагнувся він підкови отдирать, а кінь як дасть йому копитом у зуби... Перекувирнулся вовк і бігти... Прибіг до річки. Бачить - на березі гусаки пасуться. "Не чи з'їсти мені гусаків?" - подумав вовк. Підійшов до гусаків і говорить:
- Гусаки, а гусаки, я вас знімання!
- Ну що ж, - загоготали гусаки, - їж! Але спершу послужи нам перед смертю одну службу.
- Яку!
- Проспівай нам, ми потанцюємо.
- Тільки-Те?! Це можна. Співати я майстер!.. Сіл вовк на горбок, задер голову й давай вити. Тим часом гусаки полетіли. Зліз вовк із бугра, проводив гусаків поглядом і не солоно хлебавши пішов у свій барліг. Тим часом косар закінчив косовицю й вертався додому. Іде й раптом чує: десь поблизу вовк плаче й про себе говорить:
- Вистачить, спробував легкого хліба! Від нього й померти недовго...